«Наспівується вперше»
У наш синтетичний вік завжди буває трохи моторошно, коли тримаєш у руках щось справжнє.
На цей раз я тримаю богослужбові ноти межі XVII й XVIII-го століть, служби на вісім голосів. Українська духовна музика.
Ці «поголосники» — вісім книжечок, по книжечці на кожен голос — дуже дивне й цікаве, і ще нерозгадане питання до музикознавців: музика — на межі між бароко і класицизмом, але тексти значно раніші, ще давньоукраїнські, «дониконівські», «неканонічні» за уявленнями сучасних «книжників і фарисеїв»…
Але — краще подалі від політики… Вісім голосів, вісім книжечок. «Київська квадратна нотація». Шість ключів — «соль» («скрипічний»), «сопрано», «мецосопрано», «альт», «тенор» і «фа» («басовий»). Тактових рисок немає. Знаки альтерації — як завгодно: перед нотою, після ноти, взагалі немає… Таке враження, що наші предки відчували мелодику і співали «з голови», ноти у руках тримали як нагадування. При тому, що музика — вражає. Це саме справжня музика! Нижче я подам по кілька тактів кількох творів — це справжня музика.
Автори — наші хлопці :-)
Точніше, «аноніми»… хоча ні, автори подекуди зазначені… Спочатку іде геніальна (абсолютно геніальна!) Грицькова «служба на 8 голосов», потім «Думи», потім «Николая»… Далі — без авторів, просто служби «на 8 голосов».
І тут вражає думка про те, що… «вы полагаете, всё это будет носиться?..»
Трохи пізніше, коли (даруйте, це не політика, це історія) Українська Церква вже була — незаконно, неканонічно — підпорядкована свавільній доньці, Церкві Московській, директор Імператорської капели Дмитро Степанович Бортнянський змушений був спрощувати всі богослужбові ноти, видавав навіть двоголосні служби. Практично всі його сучасники писали служби на 4 голоси, на 8 голосів писали твори не так часто, і значно частіше — концерти, про служби того часу «на 8 голосов» я взагалі не чув.
Одиниці. Писали концерти. Для виконання якимись «професійними хорами».
Так само, як трохи раніше, і не в Росії, а в Україні, одиниці писали концерти на 12, 24 і більше голосів…
Очевидно, «повсякденні» служби «на 8 голосов» вже просто не було кому співати.
Ніхто не буде шити «сарафаны и лёгкие платья из ситца», якщо це не будуть носити!
А тут — якихось 50-80 років раніше! — у нас в Україні таких служб… Багато, просто багато. До нас дійшли, напевно, десятки. Дійшли б сотні, якби не та пожежа у бібліотеці ім. Вернадського (навмисний підпал відділу українських рукописів і стародруків бібліотеки Академії наук України, 24.05.1964 р.). І їх співали, у кожному ж містечку співали. Їх писали «видатні композитори», які навіть не вважали за потрібне писати свої імена! Писали десятками і сотнями, і це все, даруйте, «носилося».
За «сумою показників» — це твори не київських, а, скоріш за все, волинських авторів. Поки що нічого не відомо. Поки що ніхто — чи майже ніхто, двійко прізвищ я таки міг би назвати — нічого не досліджує. Сумно і прикро.
І я, звісно, нічого про це не знав, жив собі своїм достатньо бурхливим життям, а ці поголосники лежали собі у архівах… І я «випадково на них натрапив» — чи це вони «цілком свідомо на мене вистрибнули»…
Тепер майже постійно думаю про те, як би це якомога скоріше все розшифрувати і опублікувати :-)
І от я перекладаю пачку vlan’ів у кільце — а сам думаю про цю музику. Дописую підтримку «специфічних фільтрів» до свого чудового конфігуратора шейпера — а мені воно все наспівується.
Триста років після написання — «наспівується вперше».
Здуріти можна.
Так, до речі, ось фрагменти Херувимських пісень трьох авторів — по 12 тактів, щось недорозшифроване, все «у процесі»: Грицко, Дума, Николай.
ps. Так! «Грицкову» вже виконував хор київської консерваторії під керівництвом Павла Муравського десь у 1969–70-му році, але потім ноти просто зникли — і у бібліотеці консерваторії, і вдома у Муравського є лише перша частина… Так, я її сфотографував, Павло Іванович тримав у руках… Так, «Грицкову» Л. Махновець «віддав» Г. Сковороді, але Н. Герасимова-Персидська заперечує та і… не міг Сковорода написати таку службу (хоч і писав різні твори) — і Сковорода не міг, і служба написана раніше…
Так… Говорити про це можу багато, але мовчу, бо не тямлю в цьому нічого :-)
Але, однозначно, це нічого не міняє — «наспівується вперше».
pps. Ми сподіваємося видати збірку, Антологію, 150 Херувимських пісень; туди мають увійти і ці три.
ppps. Так! Між рядками — десятки прізвищ людей, яким я безмірно вдячний. І той «безіменний» переписувач, який записав ці служби у поголосники, — хоч і з помилками, але старанно, каліграфічно, благоговійно. Триста років тому. Для нас. Здуріти можна.
English
Українська