Brownian motion

around the essentials…

 

Posts Tagged ‘[lang_uk]Історія[/lang_uk][lang_en]History[/lang_en]’

Бандера, нацисти, фашисти — співпраця?..

Документ з Нюрнберзького процесу: http://dibrov-s.livejournal.com/167597.html

Додам кілька слів.

У березні 1941 року у Німеччині було створено легіон «Нахтіґаль». За рахунок Німеччини було навчено і озброєно 600 українців, які повелися не так, як чекали того фашисти.

30-го червня 1941 року у Львові Шухевич та Бандера проголосили Акт відновлення Української державності. Від них вимагали відкликати той Акт (оголосити про відкликання), але вони відмовилися. Детальніше читайте на Вікіпедії.

Фактично, після цього, вже з кінця 1941 року, німці мали наказ всіх «бандерівців» хапати, допитувати і розстрілювати. Без суду. Про що і свідчать ці документи.

«Найцікавіше» тут те, що оті документи були надані на Нюрнберзькому процесі радянською стороною, як свідчення того, що фашисти без суду розстрілювали членів політичних організацій лише за приналежність до тих організацій.

Згадаймо також фразу Семена Руднєва «Бандеровцы бьют немцев, но они наши враги».

Іншими словами, ще під час війни, і тим більше після війни, перед Нюрнберзьким процесом, радянська сторона дуже добре знала, як саме бандерівці «співпрацювали» з фашистами.

(2 votes, average: 5.00 out of 5)

«Це цитата?.. Не люблю цитат!»

У заголовку — цитата з «Похвали любові» .) Вживаю з претензією на гумор (розраховано більше на тих, хто пам’ятає це місце), тому не зважайте .)

Але я саме хочу запропонувати кілька цитат, із різних місць. Наприкінці кожної сказати, про кого мова і звідки взяв. Це цікаво :-)

Читати далі »»

(1 votes, average: 5.00 out of 5)

Василь Вишиваний

Я приголомшений. Я не можу отямитися.

Вільгельм Габсбурґ, ерцгерцог, принц крові — був сотником австро-угорської армії, командиром «Групи архікнязя Вільгельма» Легіону Українських Січових Стрільців, полковником армії Української Народної Республіки…

Коли у Австро-Угорщині українців називали «розбишаками» — носив, і у війську, й поза військом, подаровану підлеглим жовніром вишиванку, за це його й назвали Василем Вишиваним.

«Мій батько заявляє прилюдно, що він і вся родина не погоджуються з моїм поступуванням і не похваляють його. Це може відноситися тільки до моєї національно-політичної діяльності, бо в моїм приватнім і родиннім житті я не зробив нічого такого, на що моя родина могла б публічно реагувати. Щодо моєї національно-політичної діяльності, то маю честь прилюдно заявити:

По-перше, я повнолітній на основі українського громадянського закону, який я для себе визнаю; я також повнолітній по родинному законові, який мене не зобов’язує, але, може, зобов’язує мого батька. З уваги на це не признаю над собою жодної опіки і поступаю так, як уважаю за відповідне.

По-друге, стверджую, що я не похвалюю всієї політики, яку супроти українського народу вела моя родина з постійною кривдою для того ж народу на протязі століть. І тому це був один із мотивів, який спонукав мене піти на службу до українського народу і української республіки, та цю службу я виконаю вірно до кінця, — все одно, на якім становищі поставить мене українська легальна влада і без огляду на те, чи це подобається моєму батькові й родині, чи ні.

На всяк випадок, прилюдно зачеплений, мушу прилюдно висловити моє здивування, що мій батько піддався до цієї міри впливам поляків, роль яких не належить до благородних ані у відношенні до народів, які шукають свободи, ані у відношенні до тих, яким вони вічно на колінах присягали вірність.

Відень, дня 10 лютого 1921 р.
Василь Вишиваний»

Видавав газету «Соборна Україна». Коли на нього зробили наклеп, звинувачуючи його в надмірних українських настроях, він твердо відповів: «Почуваю себе українцем й інтереси України для мене на першому місці».

Його вважали можливим… майбутнім королем України, але він ніколи нічого подібного не висловлював, і навіть спростовував, коли його питали.

Помер у Лук’янівській тюрмі, після дев’яти місяців допитів… І ніхто не знає, де його могила.

Незнаним героям

Заздрю я тим, котрі в землі вже сплять. Яких ніхто не знає; Які на віки вже мовчать, Й ніхто їх не кохає… Голубить тих забутих без імен Земля, мов рідна мати; Цілує їх в ночі і в день, Щоб їм любов віддати. Василь Вишиваний, зі збірки «Минають дні» (1921)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)

Новий онлайн-тест: «Якого ти зросту?»

Вже давно стали популярними різноманітні онлайн-тестування — там чи деінде за лічені хвилини можна спробувати відповісти на певні питання і прив’язатися до якогось певного стереотипу ;О)

Система проста — банально проста, але нагадаю — ви вибираєте певний варіант (чи кілька варіантів) відповіді, вам за це рахують бали і в підсумку, за сумою балів чіпляють якогось ярлика. Всі задоволені :О)

Я винайшов принципово новий тип тесту — немає ніяких балів, ніхто нічого не рахує. Навіть більше — немає ніяких питань. І кожен сам собі «формулює» результат.

Застерігаю — це для сміливих і неупереджених.

Отже. Хто сміливий. Читайте і рахуйте. «Хто не сховався — я не винен».

» Ризикнути… »

(2 votes, average: 5.00 out of 5)

Ще один шматочок мого життя

Так, ми нарешті це зробили .)

Ми видали абсолютно унікальну «нотну збірку». У лапках — тому що це справді не просто збірка нот… Важко пояснити, чому, але я спробую :-)

Тому, що так ноти ще ніхто не видавав :-)

Отже, спробую пояснити.

«Херувимська пісня України та її діаспори. Антологія» (ось тут «офіційний анонс»).

(По цьому посиланню ви знайдете зміст, абетковий покажчик, повністю передмову, перелік усіх джерел із коментарями, зразки сторінок тощо. Все, що я тут пишу, може здатися недостатньо аргументованим без поданих там матеріалів.)

Спочатку — цифри і факти. » Читати далі… »

(6 votes, average: 4.33 out of 5)

Однобока двомовність та тупа агресія

Все, що пишу, — вже давно ворушилося десь всередині. Вже давно варто було написати?

* * *

Рік 2008, ми їдемо через Тернопіль до Маняви (через Почаїв, заїжджаємо по дорозі у інші містечка і села — три дні вражень). Настрій трохи зворушений («це все — моя Україна!»), майже святковий :-)

Літо. Жарко, спека.

Я у Тернополі перед якимось костьолом, стою, дивлюся, «вибираю кадр».

Повз мене проходить молодий хлопець з двома відрами чи піску, чи щебню (щось вони там лагодили), зикрув на мене і сказав: «Dziękuję!».

» Читати далі… »

(5 votes, average: 5.00 out of 5)

Як добре дасть по лобі — все згадаємо

Моя мама народилася у селі на Одещині. Вчилася у кулінарному технікумі при Одеському пароплавстві, «ходила» — кОком — на танкері до Куби, ходила на китобої десь під Антарктиду, варила борщі у Біскайській затоці, смажила «відбивні» з китового м’яса десь на екваторі, привезла килим — досі висить вдома! — зі Швеції… Народила перших трьох синів (я серед них) у Комсомольську-на-Амурі, де працювала у КБ та вчилася на вечірньому у політехнічному… Повернувшись в Україну, вчилася, вже заочно, бо купа дітей, в Одеському педагогічному інституті…

Одещина, Одеса, пів-світу чи й увесь світ… Хабаровський край… Одеса… Потім ще заочно — Київ, трирічні курси іноземних мов, які прирівнюються до вищої… (Три вищих освіти, п’ятеро синів — а вам слабО?!).

На сесії до Одеси мама їздила з двома чи навіть трьома малими (четвертого лишали на батька, чи, як мама жартує, разом з батьком лишали на когось із вже трохи старших, — вдома, на Полтавщині). У Одесі жили мамині родичі, ми жили у них.

Я змалку знав російську мову «ледь не краще за українську», вважав її другою рідною; спілкувалися з мамою часто саме російською, співали російських пісень, читали (вона — мені, пізніше я вже сам собі) російських казок, слухали казки на платівках — все також, чомусь, лише російською і…

» Читати далі… »

(7 votes, average: 5.00 out of 5)

Долг Украине

«Знаете ли вы украинскую ночь?» — риторично вигукнув Микола Васильович Гоголь: «Нет, вы не знаете украинской ночи!»

І описав ту ніч так гарно, що достатньо сентиментальний середньостатистичний «будь-хто» охне, ахне і заспокоїться: «Каккая красотища!..»

Але Володимиру Володимировичу Маяковському, людині щирій і чесній, щось таки муляло, і він написав отакого вірша:

» Читати далі… »

(2 votes, average: 5.00 out of 5)

«Наспівується вперше»

У наш синтетичний вік завжди буває трохи моторошно, коли тримаєш у руках щось справжнє.

На цей раз я тримаю богослужбові ноти межі XVII й XVIII-го століть, служби на вісім голосів. Українська духовна музика.

Hrytskova-head

Ці «поголосники» — вісім книжечок, по книжечці на кожен голос — дуже дивне й цікаве, і ще нерозгадане питання до музикознавців: музика — на межі між бароко і класицизмом, але тексти значно раніші, ще давньоукраїнські, «дониконівські», «неканонічні» за уявленнями сучасних «книжників і фарисеїв»…

Але — краще подалі від політики… Вісім голосів, вісім книжечок. «Київська квадратна нотація». Шість ключів — «соль» («скрипічний»), «сопрано», «мецосопрано», «альт», «тенор» і «фа» («басовий»). Тактових рисок немає. Знаки альтерації — як завгодно: перед нотою, після ноти, взагалі немає… Таке враження, що наші предки відчували мелодику і співали «з голови», ноти у руках тримали як нагадування. При тому, що музика — вражає. Це саме справжня музика! Нижче я подам по кілька тактів кількох творів — це справжня музика.

Автори — наші хлопці :-)

» Читати далі… »

(5 votes, average: 5.00 out of 5)

Maksim Berezovskiy

This post is about Maksim S. Berezovsky — unique Ukrainian composer (1745–1777). Sorry, I couldnt express my feelings in English so far.

Hmm… Below is the demonstration of FD-Footnotes and Language Switcher incompatibility, sorry.

» Read more… »

(3 votes, average: 3.33 out of 5)

Recent Posts

Tags

Archives