Brownian motion

around the essentials…

 

Posts Tagged ‘Україна’

Ох, до речі, про EX.UA…

Що можна сказати про «хакерську атаку» обуреної спільноти, внаслідок якої «впали всі сайти» правлячої влади?..

Якщо двома словами — велика дурість.

Я не кажу про те, що «все записано». Top ten (чи twenty, чи…), наймужніших героїв вирахувати взагалі не проблема, довести факт «злочину» — абсолютно не проблема, тож навіщо так «атакувати»? Коту під хвіст отаку «мужність»?.. Якщо на те пішло — революції роблять не так.

Я не кажу про те, що ніхто не постраждав, абсолютно! — деякі під атакою (яка досі триває) працюють краще, ніж перед атакою! А ті, хто лежить, — і у вуса не дме! Лише продовжує все записувати.

Я скажу про те, що «атака» сама по собі — абсолютно безграмотна і неефективна. Бо стихійна. Це не атака.

Вона дечому навчила адміністраторів тих «покладених» сайтів — але чи варто було починати лише заради цього?

Найголовніше те, що шкоди від неї значно більше ніж користі! Саме «опозиція атакує, сайти поклали, нема як пенсію видати вчасно»!

Як бачив у одному коментарі (не дослівно): «Ну що ж ми за люди такі! Як у чорнобильців гроші забирали — ми мовчали; як пенсіонерам пенсії знизили — ми мовчали; як у нас забавку забрали, ми „повстали“ всі! Словом — ніхто нам не винен, що так живемо. Так нам і треба».

Сумно. Бо це не геройство. Це безграмотність і дурість. Більше шкоди, ніж користі, значно більше.

Тож всі неспокійні — заспокойтеся, я вас прошу. Шукайте щось краще ніж показувати «відповідним органам» свої адреси, User-Agent’и, Accept-Language і все інше.

• До речі, це також свинство з боку тих, хто робить такі «пушки», — не казати користувачеві, що вся інформація про нього буде у журналах сервера, IDS тощо.
(No Ratings Yet)

Ми все знаємо

Недавно знов надибав на один відомий вислів:

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.

Ліна Костенко

Тут немає нічого особливого. Ми це знаємо.

Але чому ж ми так охоче віддаємо свою мову?

Чому нам миліша повільна смерть?

Недавно один добрий знайомий, Юрко, «показав» мені одну книжку, «Холодний Яр» Юрія Юрліс-Горського. Прочитайте, хто може. Чи послухайте — я зараз слухаю аудіоверсію.

Книжка «важка». Якщо «з одного боку» — скрізь кров, надія і безнадія, цинізм, зрада… І знову кров, і знову надія, і ніби знову безнадія…

А з іншого — скрізь усвідомлення своєї належності до нації, чудове знання історії, розуміння політичної ситуації… Висока культура, щирість, пісня… І, головне, — любов. У серці те, що не вмирає.

Звичайно, ми і це знаємо. Ми все знаємо. Тому й спимо так незворушно. Тому й погоджуємося на агонію?

Також недавно надибав ще одну цікаву фразу (не пам’ятаю дослівно — англійською — але якось так): «Найпримітивніша форма вузьколобості — думати, що ми розумніші за попередні покоління».

Так, я гадаю — наші діди-прадіди були мудріші за нас. Але ми і це знаємо. Бо десь у глибині — ми з цим не згодні!

Жахлива амнезія…

Ті, що на прапорах писали «Воля України або смерть», — знали, що вибирають, але вибирали. Бо вибирали те, що їм краще.

Але чому ж ми так охоче віддаємо свою мову?

Чому нам миліша повільна смерть?

(1 votes, average: 5.00 out of 5)

Чи зможемо прокинутися?

Нас трусять за плечі, нам заглядають у вічі.

http://www.youtube.com/watch?v=w03-irH3d3U

(1 votes, average: 5.00 out of 5)

У житті завжди є місце… ДЛЯ ТЕБЕ!

Ось так просто. Жити на Дерибасівській, написати «Слава Україні» над вікном, потім зриватися, вимагати відповіді на одне просте питання: «Хто наказав зафарбувати?!» — написати заяву у міліції і почути, що «ніхто не буде цього розслідувати»…

Потім раптом опівночі вийти на балкон, розмалювати все знову — ще й краще, ніж було! додати калини на прохання діда-комуніста, викладача одеської «мореходки»… Просто щоб відчути себе людиною. Щоб вивішувані на свята прапори — синьо-жовтий та червоно-чорний — були виявом не протесту, а радості.

Все це говорить саме про те, що у заголовку, — у житті завжди є місце ДЛЯ ТЕБЕ.

Лише будь собою.

(2 votes, average: 5.00 out of 5)

I love this place — Ukraine. . .

У-у-у, у’ у’, у-у-у… (––Julian Tomas & Friends; взяв тут)

(No Ratings Yet)

Новий онлайн-тест: «Якого ти зросту?»

Вже давно стали популярними різноманітні онлайн-тестування — там чи деінде за лічені хвилини можна спробувати відповісти на певні питання і прив’язатися до якогось певного стереотипу ;О)

Система проста — банально проста, але нагадаю — ви вибираєте певний варіант (чи кілька варіантів) відповіді, вам за це рахують бали і в підсумку, за сумою балів чіпляють якогось ярлика. Всі задоволені :О)

Я винайшов принципово новий тип тесту — немає ніяких балів, ніхто нічого не рахує. Навіть більше — немає ніяких питань. І кожен сам собі «формулює» результат.

Застерігаю — це для сміливих і неупереджених.

Отже. Хто сміливий. Читайте і рахуйте. «Хто не сховався — я не винен».

» Ризикнути… »

(2 votes, average: 5.00 out of 5)

Mansound!

Пише Марічка, моя племінниця (події відбувалися у Тайвані, 29.03.2011,-):

http://sagitta145.livejournal.com/20853.html

(No Ratings Yet)

Ще один шматочок мого життя

Так, ми нарешті це зробили .)

Ми видали абсолютно унікальну «нотну збірку». У лапках — тому що це справді не просто збірка нот… Важко пояснити, чому, але я спробую :-)

Тому, що так ноти ще ніхто не видавав :-)

Отже, спробую пояснити.

«Херувимська пісня України та її діаспори. Антологія» (ось тут «офіційний анонс»).

(По цьому посиланню ви знайдете зміст, абетковий покажчик, повністю передмову, перелік усіх джерел із коментарями, зразки сторінок тощо. Все, що я тут пишу, може здатися недостатньо аргументованим без поданих там матеріалів.)

Спочатку — цифри і факти. » Читати далі… »

(6 votes, average: 4.33 out of 5)

Однобока двомовність та тупа агресія

Все, що пишу, — вже давно ворушилося десь всередині. Вже давно варто було написати?

* * *

Рік 2008, ми їдемо через Тернопіль до Маняви (через Почаїв, заїжджаємо по дорозі у інші містечка і села — три дні вражень). Настрій трохи зворушений («це все — моя Україна!»), майже святковий :-)

Літо. Жарко, спека.

Я у Тернополі перед якимось костьолом, стою, дивлюся, «вибираю кадр».

Повз мене проходить молодий хлопець з двома відрами чи піску, чи щебню (щось вони там лагодили), зикрув на мене і сказав: «Dziękuję!».

» Читати далі… »

(5 votes, average: 5.00 out of 5)

«Украинцы хуже евреев»

http://vokintrop.livejournal.com/1002375.html

В чем эти диверсии выражались? Во-первых, в том, что господин Семененко дал интервью радио «Свобода» — а это уже публичная деятельность, которой заниматься нельзя. Во-вторых, в проведении автономией конференции «Украинистика в России». Этого тоже делать нельзя, Министерство юстиции вынесло руководителям автономии предупреждение — и они вышли из состава оргкомитета научной конференции. И наконец, самое страшное: Семененко участвовал в церемонии памяти жертв Голодомора. Российский суд рассматривал этот эпизод — но его не удалось доказать. А если бы удалось? И вообще, можно ли российским гражданам, какой бы деятельностью они ни занимались, приближаться к памятникам жертв голода 30-х годов, или это акция, направленная на подрыв российско-украинских отношений? Вот, например, когда у этого памятника был патриарх Кирилл?

Вперше додав теґи «Україна» і «Росія».

Далі буде.

(No Ratings Yet)

Як добре дасть по лобі — все згадаємо

Моя мама народилася у селі на Одещині. Вчилася у кулінарному технікумі при Одеському пароплавстві, «ходила» — кОком — на танкері до Куби, ходила на китобої десь під Антарктиду, варила борщі у Біскайській затоці, смажила «відбивні» з китового м’яса десь на екваторі, привезла килим — досі висить вдома! — зі Швеції… Народила перших трьох синів (я серед них) у Комсомольську-на-Амурі, де працювала у КБ та вчилася на вечірньому у політехнічному… Повернувшись в Україну, вчилася, вже заочно, бо купа дітей, в Одеському педагогічному інституті…

Одещина, Одеса, пів-світу чи й увесь світ… Хабаровський край… Одеса… Потім ще заочно — Київ, трирічні курси іноземних мов, які прирівнюються до вищої… (Три вищих освіти, п’ятеро синів — а вам слабО?!).

На сесії до Одеси мама їздила з двома чи навіть трьома малими (четвертого лишали на батька, чи, як мама жартує, разом з батьком лишали на когось із вже трохи старших, — вдома, на Полтавщині). У Одесі жили мамині родичі, ми жили у них.

Я змалку знав російську мову «ледь не краще за українську», вважав її другою рідною; спілкувалися з мамою часто саме російською, співали російських пісень, читали (вона — мені, пізніше я вже сам собі) російських казок, слухали казки на платівках — все також, чомусь, лише російською і…

» Читати далі… »

(7 votes, average: 5.00 out of 5)

Долг Украине

«Знаете ли вы украинскую ночь?» — риторично вигукнув Микола Васильович Гоголь: «Нет, вы не знаете украинской ночи!»

І описав ту ніч так гарно, що достатньо сентиментальний середньостатистичний «будь-хто» охне, ахне і заспокоїться: «Каккая красотища!..»

Але Володимиру Володимировичу Маяковському, людині щирій і чесній, щось таки муляло, і він написав отакого вірша:

» Читати далі… »

(2 votes, average: 5.00 out of 5)

Recent Posts

Tags

Archives