Малі річки, малі ліси…

Повернувся з Полтавщини, був удома, був і в гостях — невеличке село під Лубнами. Два тижні на природі (вперше років за 15 втекли з дружиною з Києва разом аж на два тижні), з купою роботи, практично без інтернету — це щось .)

Чудові люди. Щирі, привітні, прості й трудолюбиві.

Вразила Сула — річка надзвичайно чиста! Справді, як для початку осені — надзвичайно прозора вода. Видно рибу, навіть без поляризаційних окулярів В-)

Вперше поїхав без фотоапарата (шкодую!), фотографував мобілкою, а вона в мене на таке не дуже годиться.

Луки викошені, все чистенько… Неймовірні верби! Товстелезні, чудернацькі. Багато зламаних… Багато з обдертою корою — зовнішній шар кори чудово годиться для розпалювання багать…

Влітку відпочивальники з Лубен нанесли дуже багато сміття — дуже сумно і прикро.

У Сулі забагато повалених верб, утворюються острівці, захаращують річку.

І спало на думку, що певні проблеми із малими річками й лісами — цілком об’єктивні: ті річки та ліси нам більше не потрібні.

Справді. Коли ліс був потрібен селу — існувала виважена культура зберігання лісу. Брали ліс для опалювання, брали для будівництва — але брали так, щоб і правнукам вистачило. І так із покоління в покоління. Тепер у всіх цегла й газ.

Те саме й з річкою, хоч і не так помітно.

Досі тримаються луки — люди тримають по дві-три корови, луки у чудовому стані. Там, де постійно косять, — навіть амброзія не встигає сіятися і розростатися. Кінець вересня — коротка шовкова травичка, лугові квіти.

А ліс скоро ростиме лише у Китаї, дерева лише одної породи і одразу із логотипом виробника.

Отаке.