Brownian motion

around the essentials…

 

Публікації Tagged ‘[lang_uk]Історія[/lang_uk][lang_en]History[/lang_en]’

Музикознавчі статті Василя Кука

  1. Канцелярський курінь у Глухові. Ж. «3нання та Праця» N 2, 1962 р.; «Вісті з України», N 18, 1969 р.
  2. Композитор, дирегент, співак. Газ. «Вечірній Київ» N 288, 9 лютого 1967 р.
  3. Листи О. П. Мишуги. Ж. «Архіви України», N 12, 1987 р.
  4. З минулого (Про А. Веделя). Ж. «Мистецтво», 1968 р.
  5. М. П. Ділецький та його музична спадщина. Ж. «Наша Культура» N 6 1969 р. Варшава.
  6. Нові дані про Артема Ведельського-Веделя. Ж. «Українське Музикознавство». Випуск 5, 1969 р., с. 244–258.
  7. Харківські школи — Колегія та Додаткові Класи. «Український Історичний Журнал», N 7, 1970 р., ст. 97–101.
  8. Нові документальні дані про життя А. Л. Веделя-Ведельського у Харкові (1796–1798 рр.). Ж. «Українське Музикознавство». Випуск 6, 1971 р., стор. 153–169.
  9. Уточнення житєпису. До 250-річчя від дня народження С. Сковороди. Газ. «Літературна Україна». N 56, 16 липня 1971 р.
  10. Артем Лук’янович Ведель-Вдельський. Матеріяли на допомогу лекторові. Київ, 1971. 24 стор.
  11. Артем Лук’янович Ведельський-Ведель. Ж. «Наша Культура» N 4 1972 р. Варшава.
  12. Видатний український архітектор (Про Івана Григоровича Барського. Уточнення дати його смерті — 10 вересня 1791 р.). Ж. «Наша Культура» N 4, 1974 р., Варшава.
  13. Його згубили талант і рабство (Про українського композитора Степана Дехтяревського-Дехтярева). Ж. «Україна», N 40, 1 жовтня 1989 р.
  14. Невідомий твір А. Веделя. У співавторстві з Т. Гусарчук. Ж. «Музика», N 2, 1991 р.
  15. Рукописна партитура творів Артема Веделя. Ж. «Український Музичний Архів». Вип. 1 1995 р. Київ. Ст. 34–52.
  16. Таємниця Веделя. Інтерв’ю. Ж. «Українська Культура», N 2, 1997 р.
  17. Трагічний ювілей композитора. До 190-річчя Артема Веделя-Ведельського (1767–1808 рр.). Газ. «Шлях Перемоги», N 32 (2310). 12 серпня 1998 р.
  18. Артем Ведель — геній і великий мученик. Газ. «Культура і життя» N 41, 14 жовтня 1998 р.
  19. Артем-Ведельський (1767–1808 рр.). Арешт та ув’язнення (1799–1808 рр.) Доповідь на науковій конференції (жовтень 1997 р.). У збірнику «Музикознавство», Київ, 2001 р. (у друку).

Перелік надано Юрієм Куком, сином Василя Кука.

(1 votes, average: 5 out of 5)

Кос-Анатольський про своє життя і мистецтво написання музики

(No Ratings Yet)

Ще раз про мову — ц-сл. київського ізводу

Це вже майже історія(*), але я тут ще не все фіксував, тому повторюся .)

Є отака книжка — «Якою мовою молилася давня Україна» (вся книжка доступна для звантаження).

Відбулася отака презентація й отака розмова з авторкою на Першому каналі радіо, у передачі «Український вимір».

Можливо, комусь буде цікаво й корисно.

_________________________

* Подзвонили звідкись «із радіо» Німчукові (його сторінка на вікіпедії якась досить скромна навіть), кликати на одну передачу на 24-те травня, день пам’яті свв. Кирила та Мефодія. А він дав телефон авторки «Якою мовою…»: «Це саме та людина, яка вам потрібна». Отже, «далі буде».

(1 votes, average: 5 out of 5)

То забороняли українську мову чи ні?

Останнім часом мені значно частіше доводиться чути запевняння, що українську мову ніхто ніколи не забороняв — ні в Союзі, ні раніше, в Імперії. Напевно, це пов’язано із активізацією про-совітських та про-імперських настроїв (що, напевно, пов’язано із певною «люмпенізацією» частини населення).

При цьому доводилося чути щось таке (правда, російською, але я «окультурю» й перекладу, перепрошую): «Що? Валуєвський циркуляр? Емській указ?! Та перед тим, як про це говорити, ти перечитай купу документів і свідчень, і враховуй, у які часи та в яких умовах це все було! І як воно насправді виконувалося!» — при цьому «опонент» мав на увазі, що… ніяких заборон не було! Формально — мали бути, але не було.

Тому зараз я процитую офіційний документ, складений впродовж п’яти засідань Ради Імператорського Харківського університету у 1904-му році. Тобто, фабула така — Комітет Міністрів вже чухає потилицю й думає, чи й справді не скасувати, хоча б частково, ті заборони; але сумнівається. І питає, зокрема, у Київського та Харківського університетів, що ті про це думають. А ті написали отаку відповідь.

Отже, читайте. Не пошкодуйте 15 хвилин (зекономте на чомусь іншому).

Усі (чи майже усі) виділення у тексті — мої. А в самому кінці є посилання на набраний текст (набрано не ідеально, перепрошую, що знайшов) та зісканований оригінал.

Читати »»

(3 votes, average: 5 out of 5)

Любителям руської мови — книжка :-)

Вже надрукували, ще не отримали надруковане, але вже опублікували «повноякісний» PDF (лише обрізаний по формату, та ще з підсвіченими гіперпосиланнями — у надрукованому немає ані підсвітки, ні гіперпосилань.)).

«Це було славне полювання» © Акела

Усім любителям дякую :-)

(No Ratings Yet)

Полтавські дівчата, початок XX-го

Полтава, приблизно 1914-й рік.

Верхній ряд, ліворуч перша — моя прабабуся.


(3 votes, average: 5 out of 5)

Знову про музику, знову українське бароко

Хто пам’ятає, у дописі «Наспівується вперше» я писав про те, що «в Україні одиниці писали концерти на 12, 24 і більше голосів…»

Я мушу — з величезною радістю — визнати, що я висловився неточно. Я навіть помилявся! Не одиниці :-)

Нещодавно я мав щастя познайомитися із анонімними українськими бароковими 12-голосними концертами XVII–XVIII століття у виконанні A cappella Leopolis (мистецький керівник Роман Стельмащук, диригент Людмила Капустіна).

Одразу, без передмов — СЛУХАЙТЕ!! (тут трохи зручніше, можливо).

Ще раз — перепрошую, я справді трохи шокований — це анонімні твори. 12-голосні духовні концерти. Анонімні.

Такого явища, напевно, немає більше ні в кого. Тільки у нас.

Читати далі »»

(4 votes, average: 5 out of 5)

Любителям руської мови. Деякі акценти

26-го жовтня (за Юліанським) 1784 року Київський митрополит Самуїл Миславський видав такий наказ щодо навчання студентів Київської Академії правопису та вимові (цитую фрагмент):

«…многие студенты, учившиеся богословию и философии, во время производства их во священные чины являются вовся неисправны в чтении по церковным книгам, чрез что подвергают себя стыду, а на Академию и учителей навлекают предосуждение… А дабы все студенты и ученики, особливо желающие достигнуть священных чинов, в свободное от учения время упражнялись наиприлежнейшим образом в чтении церковных всякого рода книг, а паче Библии, с приобретением хорошего и чистаго произношения, особливо с наблюдением ударения и силы, в книгах напечатанных, то есть оксии, что всего нужнее, — к тому ректор с префектом имеют употребить такия меры, которыя бы исполнению сего предписания действительно соответствовать могли».

Найбільше нас у цьому наказі цікавить фрагмент «упражнялись… особливо с наблюдением ударения и силы, в книгах напечатанных, то есть оксии, что всего нужнее» (до речі, треба не «о́ксія», а «оксі́я», якщо комусь це цікаво, і не «ва́рія», а «варі́я»).

Чому це раптом стало «всего нужнее»? Звідки у нас може виникнути підозра, що студенти Академії не вміли читати богослужбові тексти? Як ми можемо «перевірити» — через триста з гаком років — їхнє вміння читати і вимову?

Отже, після кілької занять, присвячених правильному читанню літери «ѣ» (з того, що вже читали, згадайте: вѣвцѣ, лѣтера, мѣ [нота мі], фантазѣя, прїидѣте, имѣтацѣя, в пропорцѣї, орґанѣста, спѣваєтъ, лѣчба — словом, «они всегда ѣ как „і“ произносятъ» © О. Сумароков), ми спробуємо розставити певні акценти.

Читати далі »»

(3 votes, average: 5 out of 5)

Любителям руської мови. Трохи про вѣвцѣ

У 1788-му році, у друкарні Почаївської лаври було видано «Книжицю для господарства» (І. Ленкевич. — Почаїв: Друкарня Успенського монастиря, 1788. — 111 арк.; 8°).

Нагадаю, що тоді Почаївська лавра була католицькою; нагадаю, що саме католики побудували Свято-Успенський храм (також, любителям усяких хіромантій/нумерологій, чи то пак — геодезій, нагадаю, що він орієнтований вівтарем на північ).

Написано книжицю українською та польською мовами — багато сказати немає чого, будемо просто читати.

Читайте і насолоджуйтеся, звертайте увагу на наголоси. Згадайте, що казав Сумароков про ѣ… Хто сумнівається — повторіть разів десять: вѣвцѣ, вѣвцѣ, вѣвцѣ… (Можна також потім польською: owiec, owiec, owiec…)


(2 votes, average: 5 out of 5)

Цікава цитата про участь «малоросів» у становленні Росії

Харлампович К. В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. Том 1. Казань, Издание книжного магазина М. А. Голубева, 1914. Сторінки III, VI.

Набрав цитати російською, щоб полегшити роботу пошуковикам .)

Вопрос о культурном влиянии малороссов на великорусское общество в XVII–XVIII ст. не подлежит сомнению. Не спорят и относительно широты и разносторонности этого влияния, о чём ещё в 1871 г. писал П. А. Безсонов: «…Всякий знает, как были они (т. е. малорусские и белорусские воздействия) обильны, сильны и влиятельны, напр. для Великороссии и особенно для Москвы. Пришельцы заняли здесь самые видные и влиятельные места, от иерархов до управлений консисторий, ими устроенных, от воспитателей семьи царской до настоятелей монастырских, до ректоров, префектов и учителей ими же проектированных школ, до кабинетных и типографских учёных, делопроизводителей, дьяков и секретарей. Всё почти подверглось их реформе, по крайности неотразимому влиянию: богословское учение, исправление священного и богослужебного текста, печатание, дела раскола, церковная администрация, проповедь, храмовое, общественное и домашнее пение, ноты, внешность архиерейских домов, образ их жизни, экипажи и упряжь, одежда служителей, напр. певчих, вид и состав школ, предметы и способы учения, содержание библиотек, правописание, выговор речи устной и в чтении (церковное мягкое „г“ вместо твёрдого), общественные игры и зрелища и т. д. и т. д.» (Белорусские песни, пред. IV). К сказанному немного можно прибавить — нужно было бы отметить деятельность малороссов как приходских, придворных, военных и заграничных священников, миссионеров, законоучителей светских школ, «экзаменаторов», переводчиков, иконописцев, граверов…

[...]

Хотя малороссийское племя, как особый этнографический индивидуум, сложилось уже к XIV ст., но до средины XVI ст. говорить о каком бы то ни было церковном влиянии на великороссийское племя не приходится потому, что до того оба эти народа заняты были государственным строительством и отстаиванием своей политической независимости от взаимных посягательств на неё Польши-Литвы и Москвы. А затем до второй половины XVI ст. самая духовная культура ещё не поднялась до той высоты, когда она могла влиять на ниже стоящие народы. Только когда явилась в юго-западной Руси сеть школ и типографий, обнаружилось превосходство юга над севером, а одновременно с этим начавшееся усиленное введение унии и политические репрессии против православных русских в польско-литовском государстве бросили в московские пределы целые ряды церковных деятелей, начавших там культурную работу не только за страх пред польской властью, но и за совесть — по чувству благодарности и любви к приютившему их новому отечеству. Выходы образованных малороссов в Москву, вольные и невольные, начались с второй половины XVI ст., тогда же началать и просветительная, на пользу всего русского народа, деятельность южноруссов и культурные связи их с Москвой. Эти выходы и эта деятельность, совершалась ли она в Москве или в Киеве, продолжались, всё усиливаясь, почти до вступления на престол Екатерины ІІ. Её воцарением и обрываем мы своё исследование. [...] С другой стороны, с этого именно времени резко усилилось обратное течение идей и влияний, когда централизованные стремления русского правительства привели к значительному сглажению национальных и религиозных отличий малороссов [...] когда в киевской академии и в харьковском коллегиуме введены были великорусский язык, учебники, «красноречие российское» и когда южнорусская интеллигенция начала писать по великорусски, умножив собою ряды деятелей великорусской литературы. Хотя этот порядок вещей был приготовлен в предшествующую эпоху, но он характеризует именно век Екатерины. Вот почему царствование Екатерины ІІ мы считаем поворотной эпохой в истории церковного влияния малороссов на Великороссию и вот почему её воцарением ограничиваем рамки своей работы.

Зверніть увагу, що це чудово узгоджується із свідченнями Сумарокова, і щодо періоду впливу також («Знатнѣйшія наши духовныя были ко стыду нашему только одни Малороссіянцы, почти до временъ владѣющія нами Самодержицы» — більше тут).

(1 votes, average: 5 out of 5)

Любителям руської мови. І музики .)

Отже, іти нам ще довго, окупанти ще при владі, а тому — продовжуємо.

Я казав, що ми «будемо з’ясовувати, якою ж була українська редакція церковнослов’янської мови, як і коли вони виникла, коли „остаточно сформувалася“… яким чином так несподівано зникла». Але ми, звісно, не будемо обмежувати руську мову лише мовою богослужбовою — будемо читати різноманітні рукописи і літописи; все воно писалося саме руською .)

Просто для розрядки хочу запропонувати фрагменти із знаменитої «Граматики музикальної» Миколи Дилецького, цього «украінского і россійского музикального дєятєля».

На жаль, на вікіпедіях написано дурниці .) Виходить, що у 1678-му Дилецький був у гостях у Строганова, який «своим желательным повелением указал» написати Граматику. Строганову тоді було 18 років, а Дилецький у 1677-му році у Смоленську переписав Граматику, написану ще раніше у Вільно. І не польською, а руською.

Крім того, московське видання Граматики (1679 рік) Дилецький не писав — за нього це робив переписувач.

Я ж хочу запропонувати для читання фрагменти із так званого «львівського» (за місцем зберігання) рукопису, написаного, якщо вірити титульній сторінці, у 1723-му році у Петербурзі.

Дослідники ще не дійшли згоди у питанні авторства цього рукопису. І, попри суттєві сумніви інших дослідників, ми вважатимемо, що він належить перу самого Дилецького — як це стверджує Олександра Цалай Якименко, котра досліджувала це рукопис і видала фотокопію разом із транскрипцією, коментарем і словником у 1970-му році (Київ, «Музична Україна»). Але — але! — як би там не було, хто б це не написав, а нам однак буде цікаво погортати «Граматику музикальну» (саме під таким заголовком, не «мусікійську»), написану у Петербурзі у 1723-му році.

Читати далі »»

(2 votes, average: 3 out of 5)

Любителям руської мови. Андрій Рубльов, 1411

Originally posted by at Любителям руської мови. Андрій Рубльов, 1411

Минулого разу ми намагалися прочитати фразу на бересті, написану руською мовою. Не все вийшло .)

На цей раз задача буде простіша — сім (неповних) слів на іконі великого майстра, прп. Андрія Рубльова.

Отже, ікона «Спас у силах», датована 1411-м роком, зараз зберігається у Третьяковській галереї у Москві. Цю ікону Рубльов написав уже після храмів Москви й Володимира, писав для так званого «Звенигородського чину».

Отже, дивимося і читаємо.

Далі »»

(1 votes, average: 5 out of 5)

Останні публікації

Most Rated

Highest Rated

Теґи

Архіви