Знову про музику, знову українське бароко

Хто пам’ятає, у дописі «Наспівується вперше» я писав про те, що «в Україні одиниці писали концерти на 12, 24 і більше голосів…»

Я мушу — з величезною радістю — визнати, що я висловився неточно. Я навіть помилявся! Не одиниці :-)

Нещодавно я мав щастя познайомитися із анонімними українськими бароковими 12-голосними концертами XVII–XVIII століття у виконанні A cappella Leopolis (мистецький керівник Роман Стельмащук, диригент Людмила Капустіна).

Одразу, без передмов — СЛУХАЙТЕ!! (тут трохи зручніше, можливо).

Ще раз — перепрошую, я справді трохи шокований — це анонімні твори. 12-голосні духовні концерти. Анонімні.

Такого явища, напевно, немає більше ні в кого. Тільки у нас.

Трохи про музику

Концерти написано у стилі «українське бароко», з усіма характерними рисами — наприклад, «класична» частина з розміром 3/4, перегуки партій, вимальовування візерунків саме сопранами й басами, перегуки тенорів з басами. Але хочу звернути увагу на інше — надзвичайна мажорність творів.

Майже всі ці твори — це піснеспіви Великого Посту («Сидить Адам проти дверей Раю і оплакує свою наготу», «Плачу і ридаю коли помишляю про смерть» і інші). Але усі вони світлі і радісні. Зверніть увагу на те «О горе мні», яким починається концерт «О горе мні, грішному»! Та й увесь концерт такий :-)

Згадаймо українську ікону XVII–XVIII століття — вона майже завжди усміхається. Усміхається Богородиця, усміхаються Христос і всі святі, усміхаються юдеї, що забивають камінням усміхненого Стефана… Я би сказав, що це просто ще один вияв традиційної «ірраціональності» ікони. Як і обернена перспектива.

Те саме — у цих концертах. Ця мажорність, це сяйво, ця дивовижна й невимовна щира й чиста дитяча радість. Саме це — християнство українців того часу.

Пізніше «трагічні» твори почали робити похмурими, важкими; серйозне і, по суті, правильне й «здорове» ставлення до «сенсу життя» замінили безвихіддю.

У період українського бароко цього не було. Було світло, було сяйво. Радість і щастя :-)

В одну з найтрагічніших для України добу!

Про тексти і мову

Мова, звісно, церковнослов’янська. А вимова — класична київська. Ось як про це каже Огієнко:

Київська митрополія в церковнім відношенні об’єднувала ввесь український народ; по всіх єпархіях цієї митрополії, в головних рисах, була одна церковна вимова, — вимова київська; правда, як показують церковні пам’ятки ХІ–XVI віків, на окремих землях українського народу досить помітно пробивалася й своя місцева вимова, але головні риси її скрізь були однакові.

Галичина, втративши в першій половині XIV-го віку свою самостійність і опинившися під Польщею, не порвала проте своїх церковних зв’язків із своєю митрополією; так само й по Люблинській Унії 1569 p., коли вже всі українскі землі приєднано до Річі Посполитої Польської, увесь український народ у своїх церквах продовжував чути одну стародавню церковну вимову, — київську. Такою самою справа позоставалася аж по 1654–1667 роки, коли Лівобережжя приєдналося до Москви. Правобережжя позосталося в Річі Посполитій Польській, і тут, аж до розборів Польщі, по всіх українських церквах панувала одна тільки стара українська вимова, один тільки наголос. За цей час не можна вказати ані однієї доби, ані одного місця, коли й де б серед українського народу Правобережжя відома була якась інша вимова…

Митр. Іларіон. Український літературний наголос. — Вінніпег, 1952, с. 24

Крім цього — варто звернути увагу на наголоси. Як я писав нещодавно, для тодішньої української богослужбової мови були притаманні саме давні праслов’янські та церковнослов’янські наголоси — покладе́нну, удале́нну, по́йду, милости́во, моє́му, ісповіда́нія, при́йдет, Твоє́му тощо-тощо. Звичайно, іноді трапляються просто звичні для музичних творів «варіації» наголосів, також у деяких творах трапляються вже російські наголоси (це не дивно у XVIII-му столітті, коли Росія вже силою викорінювала наші давні традиції); але загалом мова цих творів дуже яскраво українська.

Виконання

А виконання — просто неймовірне. Надзвичайна точність, чудове інтонування — без крику і надриву, стримано і… надзвичайно душевно :-) Надзвичайно!

Будь ласка, мої львівські знайомі, хто читає це повідомлення, — якщо ви раніше знали про цей диск… Ніколи так не чиніть!!! Обов’язково повідомляйте про таке, це ж справді унікально :-)

Усім дякую :-)

Дещо є на ютубі (але на «Нашій Парафії» значно краща якість, слухайте там):

ps. Я також мрію побачити ноти хоча би одного концерту :-)