Brownian motion

Собі у записничок:

http://old.knihi.com/www/dasledvanni/004.html

Я недавно писав про звільнення науковців та екскурсоводів із Музею народної архітектури та побуту — пам’ятаєте, мене там обурило ставлення до державного прапора. Ось фото того прапора:

Не надто довго думаючи, я вирішив подарувати Музею новий прапор — що ми сьогодні з Іваном і зробили. Без телекамер і п’ятого каналу (навіть цього разу без фотоапарату, знімав мобілкою), підійшли з драбиною та інструментом… добре, що мене там усі знають, навіть уваги не звернули.

Отже, у лузі червону калину ми таки підіймемо.

Але ж цього мало!

Задача — хочу шукати у мережі українською мовою. Пошуковики, як на мене, видають забагато результатів російською, це не відповідає моїй внутрішній політиці пріоритетів щодо рейтингів сайтів blah-blah-blah. Хочу — і все.

Для мене — користуюся Firefox’ом та шукаю в Google — вирішення виявилося досить простим: почитав про параметри пошуку Google, почитав по створення модуля пошуку для Firefox і зробив.

Сподіваюся, для тих, хто користується іншими переглядачами/пошуковиками, також щось таке знайдеться. Трохи згодом спробую розширити свої знання з цього приводу і поділитися.

Виявилося, це чудово працює і для Google Chrome — треба лише у віконечку, що вигулькне, змінити «ключове слово» з google.com на щось інше, та у налаштуваннях пошуку Chrome знайти MyGoogle серед «Інших пошукових систем» та встановити його «за умовчанням». І все чудово працює .)

Також замість пошуковика Google можна вписати (у XML файл, див. нижче) будь-який інший, треба лише знати параметри запиту (їх назви) для здійснення пошуку.

Не знаю, чи працюватиме це як треба скрізь :О) Бо використовується ie=uft-8&oe=utf-8. Цікаво, що буде, якщо їх не вказувати зовсім; спробую пізніше.

Релізація і сам модуль (встановіть і собі) »»

Біля Українського дому уже одинадцятий день триває голодування за скасування «мовного» законопроекту Колесніченка-Ківалова.

Станом на вівторок, голодування оголосило 12 осіб, повідомили «Українській правді» в оргкомітеті.

Наймолодший з голодуючих — Роман Лапуда, якому 21 рік. Найстарший — Леонід Бровченко з Вінниці, 63 роки.

Серед голодуючих також є одна дівчина — Оксана Неживенко з Вінниччини, 26 років. Голодує уже десятий день.

Організатори також нагадали, що кожного дня під стінами Українського дому функціонує «Український університет» з мистецькою та науковою програмою.

Організатори закликали всіх бажаючих приходити під Український дім і оголосили програму на вечір вівторка:

17:00 — музика: Світлана Миргода, заслужена артистка України

18:00 — лекція: Павло Гай-Нижник «Українська революція у роки державотворення у сьогодення»

19:00 — музика: Славко Юрчишин, бард

19:30 — лекція: Василь Овсієнко «Слово до 75-ліття Івана Геля»

21:30 — лекція: Сергій Таран «Політична боротьба: насильницькі та ненасильницькі методи».

Узяв тут.

Історія русифікації

Різні фірми кинулися пропонувати курси іноземних мов перед Євро–2012. Це чудово :-)

Але одна реклама у метро мене так зачепила (чудова фізіономія, «матеріалабельна», «пластична», її можна використовувати!..), що я вирішив трохи поекспериментувати.

На жаль, брак часу, хисту, фантазії і художнього смаку…

Словом, дивіться, що вийшло.

Надзвичайно конструктивна позиція, дуже сильне відео.

Той, хто говорить з Беркутом

У Музеї просто неба (Національний музей народної архітектури та побуту України) — «кадрові зміни», яких, здається, ще не було.

Звільнили дванадцятьох науковців (серед них і Лідія Орел) та екскурсоводів. Узяли п’ятьох юристів. Цікаве співвідношення, 12:5 — чи відбиває якось рівень зарплат, чи що.

Навіщо науковці у музеї? Навіщо етнографи? — тут питань не виникає.

Навіщо екскурсоводи? — тут цікавіше. Відносно недавно у музеї почали їздити екскурсійні «поїзди» — відвідувачі тупо сидять і слухають, що їм втирають. Російською мовою. Раз і назавжди записане, канонічний текст.

При цьому усе розвалюється, лагодити ніхто, схоже, не збирається.

Вартість вхідного квитка (з дорослого) — 30 гривень. За гарну неділю у музеї (мій wild guess) буває до семи–десяти тисяч відвідувачів. Тобто, за літній тиждень — хай 10–15 тисяч відвідувачів, 300–450 тисяч гривень. За тиждень.

Скільки треба на один вітряк?

Скільки треба на один-єдиний державний прапор?

В таких умовах постає логічне питання — а навіщо взагалі потрібно боротися на осінніх виборах? Картку ж у депутата забрати можна у будь-який спосіб — купівлею, шантажем, врешті можна й просто поцупити, як-от це сталося з Томенком, за його версією. Можна, до речі, просто відібрати силою — чемпіонів серед депутатів вистачає. Натуманив собі триста карток — і готово. Керуй собі державою, і чхати на результати волевиявлення.

[...]

Другий шлях — блокування Ради опозицією не «за Юлю», не «за мову», а за те, щоб парламент припинив бути зоопарком і знову став представницьким органом влади. Проте на це, як нам говорять, нема критичної кількості депутатів і бракує волі.

[...]

І тут раптом в голові виникає божевільна думка — а може, варто самим піти на вибори? Хоч би для того, щоб особисто ламати руки кожному, хто голосує «за того парня». А що, голосування за Харківські угоди довело, що ламати руки — вправа цілком парламентська.

http://www.pravda.com.ua/articles/2012/07/5/6968111/

«Рівень секретності 18» — це документальний фільм виробництва «1+1 Продакшн», який показує 18 фактів з історії Другої світової війни на території України, котрі приховувала радянська пропаганда. Щодо кожного з них існує достатньо доказів, аби вони не вважалися ані версіями, ані гіпотезами. Більшість із цих фактів були особливо засекречені і не розсекречені повністю до теперішнього часу. Кожен із перелічених фактів — це велика помилка радянського командування, яка привела до численних людських і стратегічних втрат, яка потім була старанно прихована радянською владою.

Фільм не новий, але я вирішив у себе його «відкласти» у закладки. Таке треба пам’ятати.

(Дивитися »»)