Brownian motion

around the essentials…

 

Posts Tagged ‘Україна’

Про храми, голови і хустки (нотатки, чернетка)

Передмова: Дуже поважаю Оксану Забужко :)

Мова:

Бачив її допис «про платки-хустки», але не прочитав, доки мене не спитали, що я про те все думаю.

Власне, не задумуючись, я відповів, що тут пані Оксана надто категорична. Що така традиція — покривати голову — у нас є, і є давно. Чин вінчання, наприклад, має «епізод» покривання голови нареченої» — з цього моменту вона має ходити з покритою головою.

Ну, дотримуються цього не завжди, але чин вінчання такий елемент містить.

Тобто: дівчата й хлопці стоять у церкві на службі з непокритими головами (доки ще діти), а після одруження — жінки вже з покритими.

Власне, поділившись цим переконанням, я зрозумів, що я недостатньо переконливий .)

Тому вирішив швиденько знайти підтвердження. І швиденько його знайшов.

«Так виявилося», що в мене на компі є «Требник», виданий у Києві 1681-го року — російська Церква, до речі, тоді ще пішки під стіл ходила.

Требник. Київ. 1681 (сторінка 336)

І там на сторінці ~330 (це 336-й файл у купі зображень) є «Молитва первобрачной невісті, хотящей ввестися по браці в Церков і прияти благословеніє первому покровенію главі».

Власне, ще варто пошукати подібне у «Великому Требникові Петра Могили» — і в цьому Требникові також варто прочитати кілька наступних сторінок — проте вже зараз можу казати, що підтвердження я знайшов: це справді досить давня наша традиція.

«Вістно же буди, яко не всюди сей обичай содержится, но точію в нікіїх Церквах. Тім же убо каяждо Церков во всем свой древний да содержит обичай».

Так, це не вимога, не «канон», це просто традиція. «Древний обичай».

Звичайно, усі ці маскаради, коли своїх дітей запинають у хустки ще з колиски, — для нас то таки трохи фальшиве православʼя. Ну, може в них у РПЦ(У) саме така традиція, то їхні проблеми.

Проте, вважаю, не варто з цією суто нашою традицією аж так сильно воювати :)


До речі, цей Требник містить смачнющі наші мовні особливості, це зовсім не той нинішній суржик, що в московських церквах.


(No Ratings Yet)

Знаете ли вы русский? (тест)

Давно писав, лежало в чернетках, щось хотів удосконалити… але хай буде.


Против всех своих правил пишу не на украинском — речь пойдёт о знании русского. Истинно русского .)

Как проверить, знает ли человек русский язык?

Я предлагаю всем желающим новый тест — уникальный тем, что каждый сам себе ставит оценки, — даю для прочтения различные слова из «классиков» русского языка (начиная с XI века) и спрашиваю, как они должны звучать. Всё очень просто.

Слова в разных «разделах» могут повторяться, иногда даю части фраз или пояснения в скобках (напр., «множ.» — множественное число, и тому подобные). Иногда в скобках даю варианты написания.

В самом конце даю ссылки на источники, естественно.

Итак, читайте раздел за разделом; в каждом из них главный вопрос — как читается именно эта буква в перечисленных словах?

Можно читать вслух .)

(більше…)

(2 votes, average: 5,00 out of 5)

Кос-Анатольський про своє життя і мистецтво написання музики

(No Ratings Yet)

Україно, «Браво!»

У цьому році Україна вперше виступила на міжнародному конкурсі «Браво!» у Намюрі (Бельгія).

І одразу — перша премія: Варвара Васильєва (9 років, Київ) всіх переграла на своїй скрипочці (у віковій категорії до 9-ти років).

Я до цієї дівчини небайдужий, тому із радістю і задоволенням публікую тут (увага, публікується вперше) відео, зняте мамою Варвари :)

Зауважу, що по відзнятому відео «читалося» абсолютно все («отут у мами пульс пришвидшився, скоро фінал, напевно…») — не врятувала (хоч і допомогла!) запропонована ютубом стабілізація зображення .)

Дивитися відео »»

(1 votes, average: 5,00 out of 5)

То забороняли українську мову чи ні?

Останнім часом мені значно частіше доводиться чути запевняння, що українську мову ніхто ніколи не забороняв — ні в Союзі, ні раніше, в Імперії. Напевно, це пов’язано із активізацією про-совітських та про-імперських настроїв (що, напевно, пов’язано із певною «люмпенізацією» частини населення).

При цьому доводилося чути щось таке (правда, російською, але я «окультурю» й перекладу, перепрошую): «Що? Валуєвський циркуляр? Емській указ?! Та перед тим, як про це говорити, ти перечитай купу документів і свідчень, і враховуй, у які часи та в яких умовах це все було! І як воно насправді виконувалося!» — при цьому «опонент» мав на увазі, що… ніяких заборон не було! Формально — мали бути, але не було.

Тому зараз я процитую офіційний документ, складений впродовж п’яти засідань Ради Імператорського Харківського університету у 1904-му році. Тобто, фабула така — Комітет Міністрів вже чухає потилицю й думає, чи й справді не скасувати, хоча б частково, ті заборони; але сумнівається. І питає, зокрема, у Київського та Харківського університетів, що ті про це думають. А ті написали отаку відповідь.

Отже, читайте. Не пошкодуйте 15 хвилин (зекономте на чомусь іншому).

Усі (чи майже усі) виділення у тексті — мої. А в самому кінці є посилання на набраний текст (набрано не ідеально, перепрошую, що знайшов) та зісканований оригінал.

Читати »»

(3 votes, average: 5,00 out of 5)

Чудовий демотиватор

Чудовий демотиватор

(1 votes, average: 5,00 out of 5)

Любителям руської мови — книжка :-)

Вже надрукували, ще не отримали надруковане, але вже опублікували «повноякісний» PDF (лише обрізаний по формату, та ще з підсвіченими гіперпосиланнями — у надрукованому немає ані підсвітки, ні гіперпосилань.)).

«Це було славне полювання» © Акела

Усім любителям дякую :-)

(No Ratings Yet)

Полтавські дівчата, початок XX-го

Полтава, приблизно 1914-й рік.

Верхній ряд, ліворуч перша — моя прабабуся.


(3 votes, average: 5,00 out of 5)

Знову «Щедрик», by Pentatonix

Краще у гарних навушниках .)

Зверніть увагу, тут лише голоси, лише п’ять голосів, без інструментів.

Знову «Щедрик», by Pentatonix — клацніть для перегляду

«Я в шокові» .))

І не перестає вражати те, що увесь світ не втомлюєтся виконувати і слухати НАШОГО ЩЕДРИКА. У обробці Миколи Дмитровича Леонтовича.

(4 votes, average: 5,00 out of 5)

Знову про музику, знову українське бароко

Хто пам’ятає, у дописі «Наспівується вперше» я писав про те, що «в Україні одиниці писали концерти на 12, 24 і більше голосів…»

Я мушу — з величезною радістю — визнати, що я висловився неточно. Я навіть помилявся! Не одиниці :-)

Нещодавно я мав щастя познайомитися із анонімними українськими бароковими 12-голосними концертами XVII–XVIII століття у виконанні A cappella Leopolis (мистецький керівник Роман Стельмащук, диригент Людмила Капустіна).

Одразу, без передмов — СЛУХАЙТЕ!! (тут трохи зручніше, можливо).

Ще раз — перепрошую, я справді трохи шокований — це анонімні твори. 12-голосні духовні концерти. Анонімні.

Такого явища, напевно, немає більше ні в кого. Тільки у нас.

Читати далі »»

(4 votes, average: 5,00 out of 5)

Любителям руської мови. Деякі акценти

26-го жовтня (за Юліанським) 1784 року Київський митрополит Самуїл Миславський видав такий наказ щодо навчання студентів Київської Академії правопису та вимові (цитую фрагмент):

«…многие студенты, учившиеся богословию и философии, во время производства их во священные чины являются вовся неисправны в чтении по церковным книгам, чрез что подвергают себя стыду, а на Академию и учителей навлекают предосуждение… А дабы все студенты и ученики, особливо желающие достигнуть священных чинов, в свободное от учения время упражнялись наиприлежнейшим образом в чтении церковных всякого рода книг, а паче Библии, с приобретением хорошего и чистаго произношения, особливо с наблюдением ударения и силы, в книгах напечатанных, то есть оксии, что всего нужнее, — к тому ректор с префектом имеют употребить такия меры, которыя бы исполнению сего предписания действительно соответствовать могли».

Найбільше нас у цьому наказі цікавить фрагмент «упражнялись… особливо с наблюдением ударения и силы, в книгах напечатанных, то есть оксии, что всего нужнее» (до речі, треба не «о́ксія», а «оксі́я», якщо комусь це цікаво, і не «ва́рія», а «варі́я»).

Чому це раптом стало «всего нужнее»? Звідки у нас може виникнути підозра, що студенти Академії не вміли читати богослужбові тексти? Як ми можемо «перевірити» — через триста з гаком років — їхнє вміння читати і вимову?

Отже, після кілької занять, присвячених правильному читанню літери «ѣ» (з того, що вже читали, згадайте: вѣвцѣ, лѣтера, мѣ [нота мі], фантазѣя, прїидѣте, имѣтацѣя, в пропорцѣї, орґанѣста, спѣваєтъ, лѣчба — словом, «они всегда ѣ как „і“ произносятъ» © О. Сумароков), ми спробуємо розставити певні акценти.

Читати далі »»

(3 votes, average: 5,00 out of 5)

Читаймо те, що написано :-)

Надибав тут отакий допис — Происхождение первых свидомых украинцев — що сказати… Допис… ммм… мовчу, коментарі… ммм… та хай, але ж я ось про що: давайте читати те, що написано (цитую шмат без купюр, виділення напівгрубим мої):

В 1862 г. один из авторов кулишевской «Основы», рассказывая о своей поездке по Украине, отмечал, что украинцы того времени вроде бы не очень любили Киев. «Не доезжая Киева, — писал он, — по сю сторону Днепра, я встречал много селян-украинцев, которые попасали своих лошадей и волов. По моему наблюдению, их нисколько не привлекал Киев, который так величественно раскинулся по горам, прославленным историческими преданиями и поэтическими сказаниями южнорусского народа. Они даже не смотрели на эту величественную картину; их взор блуждал где-то далеко, искал степей малонаселенных, искал лесу уединенного и, казалось, с удовольствием останавливался на безлюдной местности». Автор записок считал этот странный феномен закономерным, поскольку в Киеве была одна жизнь, а вокруг него совсем другая, и, казалось, никаких точек соприкосновения между ними не существовало: «Украинец знает, что жизнь в городах — не его жизнь, — там ему не место; там его на каждом шагу ограничивают, стесняют, там ему надо извратить, изломать себя, чтобы жить. Украинец любит степь, оттого что только там для него просторно и привольно; никто там не скажет: «Здесь тебе не место!» Может быть, он уже не раз бывал в Киеве; быть может, память его полна рассказов о его чудесах, редкостях; но он знает, что ему многого не дадут посмотреть, и, пожалуй, выпроводят из иного общественного места… Из-за чего же ему интересоваться?» (Нелеста Федор. После поездки на Волынь//Основа, 1862,).

Для украинца середины XIX века Киев был чужим, почти заграничным городом, где жили непонятные ему люди. После продолжительной европеизации и русификации он превратился в типичный губернский центр, маленький уголок России на краю украинских степей. Сам лидер украинской оппозиции П. Кулиш, конечно, мечтал вернуться в город своей юности, купить «домик с садом» в самом живописном месте, — например, около Лавры (206, 87), но долго колебался и в конце концов купил хутор подальше от этого опасного для украинской души города. «А что касается Киева, то извини, — писал он И. Хильчевскому в 1867 г., — едва ли есть на свете город хуже! Вот хоть бы ваши газеты, да Бог с ними! Про такую гадость и вспоминать не стоит» (Кулиш, письмо к Хильческому).

Отже, про що цей допис? — в першу чергу саме про те, на що перетворили Київ москалі у процесі тривалої насильницької «європеїзації» та русифікації.

Про «європеїзацію» ми знаємо краще за них — почалася вона (європеїзація у кращому вияві) задовго до того, як москалі вирішили приміряти на себе нашу історію. Продовжилася — але вже в гіршому вияві — вже разом із русифікацією.

Отже, вчімося (агов, це я й собі!!-) читати саме те, що написано. За такі свідчення треба ще й дякувати .)

«Типичный губернский центр, маленький уголок России… едва ли есть на свете город хуже».

(No Ratings Yet)

Недавні записи

Позначки

Архіви