Brownian motion

around the essentials…

 

Публікації Tagged ‘Росія’

Знаете ли вы русский? (тест)

Давно писав, лежало в чернетках, щось хотів удосконалити… але хай буде.


Против всех своих правил пишу не на украинском — речь пойдёт о знании русского. Истинно русского .)

Как проверить, знает ли человек русский язык?

Я предлагаю всем желающим новый тест — уникальный тем, что каждый сам себе ставит оценки, — даю для прочтения различные слова из «классиков» русского языка (начиная с XI века) и спрашиваю, как они должны звучать. Всё очень просто.

Слова в разных «разделах» могут повторяться, иногда даю части фраз или пояснения в скобках (напр., «множ.» — множественное число, и тому подобные). Иногда в скобках даю варианты написания.

В самом конце даю ссылки на источники, естественно.

Итак, читайте раздел за разделом; в каждом из них главный вопрос — как читается именно эта буква в перечисленных словах?

Можно читать вслух .)

(ще…)

(1 votes, average: 5 out of 5)

То забороняли українську мову чи ні?

Останнім часом мені значно частіше доводиться чути запевняння, що українську мову ніхто ніколи не забороняв — ні в Союзі, ні раніше, в Імперії. Напевно, це пов’язано із активізацією про-совітських та про-імперських настроїв (що, напевно, пов’язано із певною «люмпенізацією» частини населення).

При цьому доводилося чути щось таке (правда, російською, але я «окультурю» й перекладу, перепрошую): «Що? Валуєвський циркуляр? Емській указ?! Та перед тим, як про це говорити, ти перечитай купу документів і свідчень, і враховуй, у які часи та в яких умовах це все було! І як воно насправді виконувалося!» — при цьому «опонент» мав на увазі, що… ніяких заборон не було! Формально — мали бути, але не було.

Тому зараз я процитую офіційний документ, складений впродовж п’яти засідань Ради Імператорського Харківського університету у 1904-му році. Тобто, фабула така — Комітет Міністрів вже чухає потилицю й думає, чи й справді не скасувати, хоча б частково, ті заборони; але сумнівається. І питає, зокрема, у Київського та Харківського університетів, що ті про це думають. А ті написали отаку відповідь.

Отже, читайте. Не пошкодуйте 15 хвилин (зекономте на чомусь іншому).

Усі (чи майже усі) виділення у тексті — мої. А в самому кінці є посилання на набраний текст (набрано не ідеально, перепрошую, що знайшов) та зісканований оригінал.

Читати »»

(3 votes, average: 5 out of 5)

Чудовий демотиватор

Чудовий демотиватор

(1 votes, average: 5 out of 5)

Любителям руської мови — книжка :-)

Вже надрукували, ще не отримали надруковане, але вже опублікували «повноякісний» PDF (лише обрізаний по формату, та ще з підсвіченими гіперпосиланнями — у надрукованому немає ані підсвітки, ні гіперпосилань.)).

«Це було славне полювання» © Акела

Усім любителям дякую :-)

(No Ratings Yet)

Читаймо те, що написано :-)

Надибав тут отакий допис — Происхождение первых свидомых украинцев — що сказати… Допис… ммм… мовчу, коментарі… ммм… та хай, але ж я ось про що: давайте читати те, що написано (цитую шмат без купюр, виділення напівгрубим мої):

В 1862 г. один из авторов кулишевской «Основы», рассказывая о своей поездке по Украине, отмечал, что украинцы того времени вроде бы не очень любили Киев. «Не доезжая Киева, — писал он, — по сю сторону Днепра, я встречал много селян-украинцев, которые попасали своих лошадей и волов. По моему наблюдению, их нисколько не привлекал Киев, который так величественно раскинулся по горам, прославленным историческими преданиями и поэтическими сказаниями южнорусского народа. Они даже не смотрели на эту величественную картину; их взор блуждал где-то далеко, искал степей малонаселенных, искал лесу уединенного и, казалось, с удовольствием останавливался на безлюдной местности». Автор записок считал этот странный феномен закономерным, поскольку в Киеве была одна жизнь, а вокруг него совсем другая, и, казалось, никаких точек соприкосновения между ними не существовало: «Украинец знает, что жизнь в городах — не его жизнь, — там ему не место; там его на каждом шагу ограничивают, стесняют, там ему надо извратить, изломать себя, чтобы жить. Украинец любит степь, оттого что только там для него просторно и привольно; никто там не скажет: «Здесь тебе не место!» Может быть, он уже не раз бывал в Киеве; быть может, память его полна рассказов о его чудесах, редкостях; но он знает, что ему многого не дадут посмотреть, и, пожалуй, выпроводят из иного общественного места… Из-за чего же ему интересоваться?» (Нелеста Федор. После поездки на Волынь//Основа, 1862,).

Для украинца середины XIX века Киев был чужим, почти заграничным городом, где жили непонятные ему люди. После продолжительной европеизации и русификации он превратился в типичный губернский центр, маленький уголок России на краю украинских степей. Сам лидер украинской оппозиции П. Кулиш, конечно, мечтал вернуться в город своей юности, купить «домик с садом» в самом живописном месте, — например, около Лавры (206, 87), но долго колебался и в конце концов купил хутор подальше от этого опасного для украинской души города. «А что касается Киева, то извини, — писал он И. Хильчевскому в 1867 г., — едва ли есть на свете город хуже! Вот хоть бы ваши газеты, да Бог с ними! Про такую гадость и вспоминать не стоит» (Кулиш, письмо к Хильческому).

Отже, про що цей допис? — в першу чергу саме про те, на що перетворили Київ москалі у процесі тривалої насильницької «європеїзації» та русифікації.

Про «європеїзацію» ми знаємо краще за них — почалася вона (європеїзація у кращому вияві) задовго до того, як москалі вирішили приміряти на себе нашу історію. Продовжилася — але вже в гіршому вияві — вже разом із русифікацією.

Отже, вчімося (агов, це я й собі!!-) читати саме те, що написано. За такі свідчення треба ще й дякувати .)

«Типичный губернский центр, маленький уголок России… едва ли есть на свете город хуже».

(No Ratings Yet)

Исчезнувшая Беларусь

Собі у записничок:

http://old.knihi.com/www/dasledvanni/004.html

(No Ratings Yet)

Історія русифікації

Історія русифікації

(2 votes, average: 5 out of 5)

«Українізми» у мові свт. Климента Охридського

Св. Климент Охридски със свв. Кирил и Методий. Икона от ср. на XIX век в Църквата "Св. Богородица Перивлепта" (Св. Климент") в Охрид.

Про свт. Климента, його тексти та «українізми»

На нашій Вікіпедії про свт. Климента написано так: «македонський просвітник, святий, жив у місті Охриді. Один із учнів Кирила і Мефодія». Ось також сторінка на болгарській Вікіпедії.

Климента Охридського (~840–916 рр) вважають автором «кирилиці» — на болгарській іконі (праворуч) зображено свт. Климента, що тримає слов’янську абетку, а його вчителі, свтт. Кирило та Мефодій, йому допомагають, підтримують із двох боків (ікону взяв тут).

До нашого часу дійшла низка його творів, але я (не фахівець, взагалі кажучи,) просто уважно роздивився те, що ближче лежить. А саме, на сайті бібліотеки Софійського університету у розділі Български първопечатни и старопечатни издания є поличка й свт. Климента.

Щодо «українізмів». Звичайно, говорити про елементи української мови у текстах IX століття некоректно, оскільки більшість мовних форм були спільнослов’янськими. Власне українська мова поступово вирізнялася із спільнослов’янської на протязі століть, орієнтовно VI–XI; відомо, що вже в сер. IX століття у нас були богослужбові книжки та переклади Святого Письма, писані «руськими письменами» — абеткою, відмінною від інших тодішніх слов’янських абеток (див. М. Брайчевський. Походження слов’янської писемності. К: Вид. дім «Академія» — 2009).

Отже, цілком коректно говорити про ті слова і звороти, які ми маємо у нашій мові ще із спільнослов’янської (і які в більшості слов’янських мов утрачені). Зауважимо, що в нашій мові залишилося чи не найбільше «спільнослов’янського спадку» серед інших слов’янських мов. Щодо російської мови (яку підносять як «правонаступницю» «мови Кирила й Мефодія») — формування російської мови у XIII–XVI століттях супроводжувалося втратою багатьох спільнослов’янських елементів; крім того, потреба змінити церковнослов’янську абетку «під власний орфоепічний апарат» призвели до того, що ціла низка тодішніх слов’янських слів російською мовою просто не читаються, а деякі взагалі потребують перекладу… з української.

Саме про ці «українізми» я й хочу трохи розповісти.

Нумерую аркуші так само, як у бібліотеці Софійського університету (заголовок аркуша — посилання на зображення у бібліотеці); церковнослов’янську пишу «символічно», без уживання спеціальних шрифтів. Транслітерацію подаю за правилами транслітерації церковнослов’янських текстів українського мовою.

Отже, нагадаю, це з творів свт. Климента Охридського (Македонія, Велика Моравія), кінець IX-го чи початок X століття. Давня церковнослов’янська.

Читати далі »»

(5 votes, average: 3.8 out of 5)

Оксана ПАХЛЬОВСЬКА, «Страна рабов, страна господ»

http://www.day.kiev.ua/229647

Осердям цієї діяльності є ВКСОРС — «Всеукраинский Координационный Совет организаций российских соотечественников», куди входять 116 організацій (на вересень 2011 р.), розкиданих по всій території України. Головою ВКСОРС є В. Колесніченко, який також очолює «Правозащитное движение «Русскоязычная Украина» (ПДРУ). Є питання?

В Інтернеті можна ознайомитися зі списком цих структур (самих львівських організацій — десять). На засіданні ВКСОРС у вересні 2011 року було прийняте рішення — почитайте уважно! — «считать поддержку указанного законопроекта вынужденной мерой, промежуточным шагом для достижения главной цели — придания русскому языку статуса государственного». Взагалі незрозуміло, що в Україні роблять українці, позаяк «мы коренной, государствообразующий этнос украинского государства. Украину мы создавали 20 лет назад. Украина — это не результат национально-освободительной борьбы…» — цей пункт, мабуть, увійде в підручники історії з наступного року.

Плани на майбутнє: після прийняття закону «в половине регионов Украины мы сможем выстроить вертикаль — детские дошкольные учреждения, школы, высшие учебные заведения. (…) Мы можем предположить, что «рулетка крутнулась» и политическая ситуация в стране изменилась. В данном случае я и себя обезопасил. В политическом смысле меня можно устранять-не устранять — ситуация не изменится. Сеть уже работает».

Хто знає специфічну лексику політичних провокацій, розуміє, що формула „народ Украины“ проти „глумливого стада бандерлогов“ — це оголошення в Україні громадянської війни.

Часу вже немає. Ми вже втратили надто багато.

«Що робити?»™ — бути українцем, скрізь, кожної миті. Бути собою. І йти.

(No Ratings Yet)

Однобока двомовність та тупа агресія

Все, що пишу, — вже давно ворушилося десь всередині. Вже давно варто було написати?

* * *

Рік 2008, ми їдемо через Тернопіль до Маняви (через Почаїв, заїжджаємо по дорозі у інші містечка і села — три дні вражень). Настрій трохи зворушений («це все — моя Україна!»), майже святковий :-)

Літо. Жарко, спека.

Я у Тернополі перед якимось костьолом, стою, дивлюся, «вибираю кадр».

Повз мене проходить молодий хлопець з двома відрами чи піску, чи щебню (щось вони там лагодили), зикрув на мене і сказав: «Dziękuję!».

» Читати далі… »

(4 votes, average: 5 out of 5)

«Украинцы хуже евреев»

http://vokintrop.livejournal.com/1002375.html

В чем эти диверсии выражались? Во-первых, в том, что господин Семененко дал интервью радио «Свобода» — а это уже публичная деятельность, которой заниматься нельзя. Во-вторых, в проведении автономией конференции «Украинистика в России». Этого тоже делать нельзя, Министерство юстиции вынесло руководителям автономии предупреждение — и они вышли из состава оргкомитета научной конференции. И наконец, самое страшное: Семененко участвовал в церемонии памяти жертв Голодомора. Российский суд рассматривал этот эпизод — но его не удалось доказать. А если бы удалось? И вообще, можно ли российским гражданам, какой бы деятельностью они ни занимались, приближаться к памятникам жертв голода 30-х годов, или это акция, направленная на подрыв российско-украинских отношений? Вот, например, когда у этого памятника был патриарх Кирилл?

Вперше додав теґи «Україна» і «Росія».

Далі буде.

(No Ratings Yet)

Долг Украине

«Знаете ли вы украинскую ночь?» — риторично вигукнув Микола Васильович Гоголь: «Нет, вы не знаете украинской ночи!»

І описав ту ніч так гарно, що достатньо сентиментальний середньостатистичний «будь-хто» охне, ахне і заспокоїться: «Каккая красотища!..»

Але Володимиру Володимировичу Маяковському, людині щирій і чесній, щось таки муляло, і він написав отакого вірша:

» Читати далі… »

(2 votes, average: 5 out of 5)

Останні публікації

Most Rated

Highest Rated

Теґи

Архіви