Нещодавно знову побував у Мгарському монастирі — знову проїздом, чи навіть «пробігом».
Фотографувати там заборонено, і досить суворо — мене хапали за руки і висловлювалися досить агресивно ,)
Тому я не фотографував. Тільки зовсім трохи.
Це дуже сумна картина. І трохи абсурдна.
Ікона Богородиці Мгарської:
Раніше її не було, ця ікона раптом стала Мгарською зовсім недавно. За стилем це псевдовізантійська російська ікона століття XV-го, коли і як вона стала Мгарською?
А ось ікона соловецьких святих:
Бачите, як обрізані німби? Це після останньої «реставрації», після намагань одягти увесь храм у типово московську «уніформу».
До речі, напис на сувої, який тримає один зі святих. Це також жертва «реставраторів». У тексті легко можна нарахувати помилок п’ять-шість.
Це не церковнослов’янська мова, це жахливий суржик.
Так, Московська церква зросійщила «мову Кирила й Мефодія» вже давно, але це просто жахливий суржик.
А про перших реставраторів цього монастиря — які, власне, й реставрували усе, що можна було відреставрувати, а також написали більшість настінних ікон — хотілося би сказати кілька добрих слів. На жаль, бракує фотографій.
Але вдалося сфотографувати кілька фрагментів ікон, де… дивіться самі:
Без слів.
Навіть дивно, як ці фрагменти досі не замазали сучасні «реставратори».
А ззовні — це той самий «мазепинський» храм, один із шедеврів українського бароко.
Усе фотографував мобілкою, але — можливо! — колись знайду якісь ще колишні фото та доповню їх новими й кращими. Можливо.
«з українського міста Слов’янська»…
До речі, «українського бароко» теж можна пролінкувати.
Агеж :(
Залінкував.