Долг Украине

«Знаете ли вы украинскую ночь?» — риторично вигукнув Микола Васильович Гоголь: «Нет, вы не знаете украинской ночи!»

І описав ту ніч так гарно, що достатньо сентиментальний середньостатистичний «будь-хто» охне, ахне і заспокоїться: «Каккая красотища!..»

Але Володимиру Володимировичу Маяковському, людині щирій і чесній, щось таки муляло, і він написав отакого вірша:

                   В. Маяковский

        ДОЛГ УКРАИНЕ

Знаете ли вы
    украинскую ночь?
Нет,
     вы не знаете украинской ночи!

. . .

Мы знаем,
     курит ли,
        пьет ли Чаплин;
мы знаем
      Италии безрукие руины;
мы знаем,
      как Дугласа
            галстук краплен...
А что мы знаем
          о лице Украины?

Знаний груз
       у русского
              тощ —
тем, кто рядом,
            почета мало.
Знают вот
       украинский борщ.
Знают вот
       украинское сало.

И с культуры
       поснимали пенку:
кроме
      двух
          прославленных Тарасов —
Бульбы
          и известного Шевченка, —
ничего не выжмешь,
          сколько ни старайся.

А если прижмут —
          зардеется розой
и выдвинет
         аргумент новый:
возьмет и расскажет
          пару курьезов —
анекдотов
        украинской мовы.

Говорю себе:
        товарищ москаль,
на Украину
         шуток не скаль.

Разучите
       эту мову
            на знаменах —
                 лексиконах алых, —
эта мова
          величава и проста:
«Чуешь, сурмы загралы,
          час расплаты настав…»

Разве может быть
             затрепанней
                      да тише
слова
    поистасканного
              «Слышишь»?!

Я
  немало слов придумал вам.
      Взвешивая их,
           одно хочу лишь, —
чтобы стали
    всех
      моих
        стихов слова
полновесными,
         как слово «чуешь».

-------------

Трудно
   людей
     в одно истолочь,
собой
      кичись не очень.

Знаем ли мы украинскую ночь?
    Нет,
      мы не знаем украинской ночи.

                            1926 г.

От так.

Для тих, хто читає невпевнено, по складах, додам кілька своїх копійок:

• «Трудно людей в одно истолочь… собой кичись не очень…» Очевидно, Маяковський бачив у своїх співвітчизниках і перше (бажання «людей в одно истолочь»), і друге?..
• Починається вірш, зрозуміло, цитатою, дослівною цитатою з Гоголя, риторичним питанням. А закінчується прямим питанням до себе і чесною відповіддю — відповіддю і за себе, і за інших, усіх, хто не знає «нашої ночі», такої місячної, зоряної, такої ясної…
• «Говорю себе…» — *собі*?!. Ех!.. Головного у блозі не напишеш…
• Назва! Назва вірша!.. Володимире Володимировичу… немає слів. Ви… Як людина щира, чесна і відверта… Дякую.
• Даремно я «клепаю» ці копійки — раджу просто уважно прочитати цей вірш, кілька разів. І подумати.