Ще один шматочок мого життя

Так, ми нарешті це зробили .)

Ми видали абсолютно унікальну «нотну збірку». У лапках — тому що це справді не просто збірка нот… Важко пояснити, чому, але я спробую :-)

Тому, що так ноти ще ніхто не видавав :-)

Отже, спробую пояснити.

«Херувимська пісня України та її діаспори. Антологія» (ось тут «офіційний анонс»).

(По цьому посиланню ви знайдете зміст, абетковий покажчик, повністю передмову, перелік усіх джерел із коментарями, зразки сторінок тощо. Все, що я тут пишу, може здатися недостатньо аргументованим без поданих там матеріалів.)

Спочатку — цифри і факти. До збірки увійшло 156 Херувимських пісень (відбирали із майже двохсот; можна було збирати й далі, але треба було на чомусь зупинитися). 516 сторінок. Зібрано твори 77 авторів (абетковий покажчик — pdf, 573K), багатьох можна назвати «маловідомими». Про багатьох авторів невідомо нічого взагалі, серед таких — Грицько, Дума, Микола, твори яких не виконували вже триста років (див. «Наспівується вперше»).

Вперше видано всі Херувимські пісні прот. Кирила Стеценка, всі відомі на сьогодні, всі 12 (4 з них ніколи не друкувалися), і вперше, як це не неймовірно, — лише оригінали, без правок, як у автора.

Вперше надруковано Херувимські Ігоря Соневицького, Порфирія Демуцького інших! — читайте джерела :-)

Тепер, по суті, також «цифри і факти», хоча вже ближче до аргументації .)

Спочатку прочитайте Передмову.

Тепер трохи додам.

Джерела

Наскільки це було можливо — до кожного твору було знайдено джерело. Може здатися дивним, але, насправді, нотні збірки видають саме для практичного використання — але саме тому дуже часто твори редагують, і в цьому немає нічого поганого. Але ми справді намагалися подати все якомога ближче до джерела, не міняти жодної ноти і жодного слова — особливо у творах наших «невідомих» класиків. Справді, того ж Кирила Стеценка видають усі, але іноді його твори важко впізнати. Скажімо, у виданні «Божественная Литургия» під редакцією Дмитра Болгарського знаменита Херувимська прот. Кирила Стеценка з Літургії 1919 року відредагована так, що боляче дивитися. При цьому у таких випадках не завжди і пишуть, що твір було відредаговано. І запросто можуть твір, написаний українською мовою, перекласти на сучасну церковнослов’янську, «бо не канонічно», мовляв, — і також не кажучи жодного слова про переклад!

Звісно, ми також іноді редагували твори, але обов’язково зазначали, як саме було в оригіналі, обов’язково посилалися на оригінал.

Звичайно, нам дуже допомагали із пошуком джерел. І не лише допомагали, а і шукали їх, власне, для нас, для цього видання.

Класифікація

Було проведено ґрунтовну роботу з класифікації творів :-)

В результаті цієї роботи твори чи не вперше згруповано за ознаками спільності мотивів чи місцевості — так. Наприклад, Дмитра Бортнянського №1, напевно, вперше в історії потрапила у «місцеві наспіви та їх обробки» — можна сказати, що «завдяки порівняльному аналізу такого обсягу творів стало можливим»… Іншими словами, послухайте наступну, Гаврила Ломакина №3 і порівняйте — вам сподобається! Вони досить різні, але вам сподобається :-)

Іноді доводилося втручатися у стереотипи — міняти «авторство» чи назву. Найяскравіший, мабуть, приклад — буквально, у останні дні перед друком двоголосну Бортнянського «віддали» Степану Грибовичу. Звісно, математично це довести ми не можемо, але хай це буде на нашій совісті. Деяку аргументацію і посилання на інформацію знайдете у переліку джерел (pdf, 566K).

Інформація про авторів

Про авторів і ставлення до них. Нам справді боляче гортати видання, де твори підписані просто словом «Стеценка» чи «Леонтовича»; коли стосовно того ж «Стеценка» чи «Вербицького» не згадують їхнє священство тощо. Таке враження, що жива людина перестає бути людиною, стає «класифікаційною міткою» до твору.

Ми знайшли всі прізвища, імена і по-батькові, всі роки життя, все, що тільки могли знайти; вказали сан кожного священика, не зважаючи на конфесійну належність, звісно. І на кожному розвороті писали відповідну інформацію, у колонтитулах. На кожному. Давайте будемо потроху запам’ятовувати імена і роки життя — це не порожні звуки, це справді живі люди.

Художнє оформлення

Це давня українська традиція — розмальовувати книжки неймовірними візерунками, сюжетами, писати ікони :-)

У нашій збірці — близько півтори сотні зображень, всі вони ретельно підібрані до творів, всіх їх узято із наших українських книжок різних віків. Де було можливо і доречно — всі вони підписані, вказано рік, видання і місцевість (для фрагментів з інших книжок) чи рік і місцевість (для ікон). Всі непідписані «на місці» зображення перелічено на окремій сторінці — також вказано видання і рік. Це досить цікавий перелік (pdf, 293K) «сам собою».

Технічні засоби

Для нотного набору використано програму LilyPond — нотографіка, як на мене, дуже гарна. Крім того, lilypond дає змогу автоматизувати багато що (наприклад, див. «lilypond: Переклад темпових позначок із Scheme»).

Як зазначено і в Антології, «нотографiку звiрено з виданнями: Ф. Дудка. Основы нотной графики. — К: Музична Україна, 1985; Gardner Read, Music Notation: A Manual of Modern Practice. Taplinger Publishing, New York (2nd edition), 1969; Kurt Stone, Music Notation in the Twentieth Century. Norton, New York, 1980. Розбiжностi зумовлено мiсцевими та iсторичними традицiями українських нотних видань рiзних часiв, оскiльки ми намагалися дотримуватися нотографiки джерела там, де це не суперечило правилам».

Там само (на останній сторінці): «При пiдготовцi книжки було використано лише вiльне програмне забезпечення: графiка — Inkscape, The GIMP, lCMS; нотографiка — Lilypond; верстка — Inkscape, LaTeX, pstricks; OS Linux».

«Використовувати лише вільне програмне забезпечення» було не дуже просто (на це треба було наважитися і від такого рішення іноді важко було не відмовитися) — The GIMP досі мало знає про CMYK, робота із «сірими» зображеннями також «бажає» від програми вміння працювати із профілями тощо. Але для нас це було важливо, чомусь .)

Кілька разів доводилося розкладати кольорове зображення на складові CMYK (чотири шари, градаціями сірого визначається інтенсивність відповідного кольору), міняти на око «сірість» шару чи трохи міняти ґрадієнт і складати назад у RGB (у самому кінці сконвертувати у CMYK, вшити потрібний профіль і понести у видавництво). Допоміг неабиякий досвід .)

Але використовували «лише вільне». Для нас все це, чомусь, було важливо.

Творчий колектив

По суті, ми — не професіонали. Я жартую, що девізом нашої роботи останні три з половиною роки (саме стільки ми віддали цій роботі) є: «Хто знає і вміє краще за нас — хай зробить краще за нас». Так, я б справді хотів, щоб так і було.

Є іще один дуже важливий аспект. На передостанній сторінці ми перелічили всіх, кому ми страшенно вдячні. І це справді так, без будь-кого із перелічених це видання не побачило б світ. І так само — будь-хто із перелічених не міг би видати таку Антологію.

Це стало можливим якимось чудом, завдяки дружній співпраці багатьох людей, завдяки їхньому усвідомленню важливості цієї справи.

Що далі?

На щастя, «це не наш профіль», ми не фахівці, ми «майже дилетанти» (крім нашого музичного редактора, справді фахівця: композитора, регента, викладача). На щастя, від цієї Антології ніяк не залежать наші «кар’єри»; саме тому ми радо віддаємо все, що радо віддали нам, по суті. І ми йдемо далі, в житті ще дуже багато цікавого. А всі твори ми обов’язково викладемо у pdf та midi форматах, вже потроху викладаємо. Бо це не наше, це має бути доступним усім, якнайпростіше доступним.

Яке щастя, що ми не мистецтвознавці ;O)

Післямова

Це було зроблено з любов’ю. Банальна фраза, напевно. Але саме з любов’ю.

До тих людей, які писали, збирали і переписували, до тих старих книжок, звідки ми брали ілюстрації, до тих майстрів, які вирізали на дереві ікони Богородиці — завжди усміхненої.

До музики, до Херувимської пісні, до авторів цієї музики, які незмінно писали її саме з любов’ю.

Це неможливо пояснити :-)

Це шматочок мого (нашого) життя, який отак запросто можна взяти у руки і погортати.