Василь Вишиваний

Я приголомшений. Я не можу отямитися.

Вільгельм Габсбурґ, ерцгерцог, принц крові — був сотником австро-угорської армії, командиром «Групи архікнязя Вільгельма» Легіону Українських Січових Стрільців, полковником армії Української Народної Республіки…

Коли у Австро-Угорщині українців називали «розбишаками» — носив, і у війську, й поза військом, подаровану підлеглим жовніром вишиванку, за це його й назвали Василем Вишиваним.

«Мій батько заявляє прилюдно, що він і вся родина не погоджуються з моїм поступуванням і не похваляють його. Це може відноситися тільки до моєї національно-політичної діяльності, бо в моїм приватнім і родиннім житті я не зробив нічого такого, на що моя родина могла б публічно реагувати. Щодо моєї національно-політичної діяльності, то маю честь прилюдно заявити:

По-перше, я повнолітній на основі українського громадянського закону, який я для себе визнаю; я також повнолітній по родинному законові, який мене не зобов’язує, але, може, зобов’язує мого батька. З уваги на це не признаю над собою жодної опіки і поступаю так, як уважаю за відповідне.

По-друге, стверджую, що я не похвалюю всієї політики, яку супроти українського народу вела моя родина з постійною кривдою для того ж народу на протязі століть. І тому це був один із мотивів, який спонукав мене піти на службу до українського народу і української республіки, та цю службу я виконаю вірно до кінця, — все одно, на якім становищі поставить мене українська легальна влада і без огляду на те, чи це подобається моєму батькові й родині, чи ні.

На всяк випадок, прилюдно зачеплений, мушу прилюдно висловити моє здивування, що мій батько піддався до цієї міри впливам поляків, роль яких не належить до благородних ані у відношенні до народів, які шукають свободи, ані у відношенні до тих, яким вони вічно на колінах присягали вірність.

Відень, дня 10 лютого 1921 р.
Василь Вишиваний»

Видавав газету «Соборна Україна». Коли на нього зробили наклеп, звинувачуючи його в надмірних українських настроях, він твердо відповів: «Почуваю себе українцем й інтереси України для мене на першому місці».

Його вважали можливим… майбутнім королем України, але він ніколи нічого подібного не висловлював, і навіть спростовував, коли його питали.

Помер у Лук’янівській тюрмі, після дев’яти місяців допитів… І ніхто не знає, де його могила.

Незнаним героям
Заздрю я тим, котрі в землі вже сплять.
Яких ніхто не знає;
Які на віки вже мовчать,
Й ніхто їх не кохає…

Голубить тих забутих без імен
Земля, мов рідна мати;
Цілує їх в ночі і в день,
Щоб їм любов віддати.

         Василь Вишиваний,
         зі збірки «Минають дні» (1921)