Надибав тут отакий допис — Происхождение первых свидомых украинцев — що сказати… Допис… ммм… мовчу, коментарі… ммм… та хай, але ж я ось про що: давайте читати те, що написано (цитую шмат без купюр, виділення напівгрубим мої):
В 1862 г. один из авторов кулишевской «Основы», рассказывая о своей поездке по Украине, отмечал, что украинцы того времени вроде бы не очень любили Киев. «Не доезжая Киева, — писал он, — по сю сторону Днепра, я встречал много селян-украинцев, которые попасали своих лошадей и волов. По моему наблюдению, их нисколько не привлекал Киев, который так величественно раскинулся по горам, прославленным историческими преданиями и поэтическими сказаниями южнорусского народа. Они даже не смотрели на эту величественную картину; их взор блуждал где-то далеко, искал степей малонаселенных, искал лесу уединенного и, казалось, с удовольствием останавливался на безлюдной местности». Автор записок считал этот странный феномен закономерным, поскольку в Киеве была одна жизнь, а вокруг него совсем другая, и, казалось, никаких точек соприкосновения между ними не существовало: «Украинец знает, что жизнь в городах — не его жизнь, — там ему не место; там его на каждом шагу ограничивают, стесняют, там ему надо извратить, изломать себя, чтобы жить. Украинец любит степь, оттого что только там для него просторно и привольно; никто там не скажет: «Здесь тебе не место!» Может быть, он уже не раз бывал в Киеве; быть может, память его полна рассказов о его чудесах, редкостях; но он знает, что ему многого не дадут посмотреть, и, пожалуй, выпроводят из иного общественного места… Из-за чего же ему интересоваться?» (Нелеста Федор. После поездки на Волынь//Основа, 1862,).
Для украинца середины XIX века Киев был чужим, почти заграничным городом, где жили непонятные ему люди. После продолжительной европеизации и русификации он превратился в типичный губернский центр, маленький уголок России на краю украинских степей. Сам лидер украинской оппозиции П. Кулиш, конечно, мечтал вернуться в город своей юности, купить «домик с садом» в самом живописном месте, — например, около Лавры (206, 87), но долго колебался и в конце концов купил хутор подальше от этого опасного для украинской души города. «А что касается Киева, то извини, — писал он И. Хильчевскому в 1867 г., — едва ли есть на свете город хуже! Вот хоть бы ваши газеты, да Бог с ними! Про такую гадость и вспоминать не стоит» (Кулиш, письмо к Хильческому).
Отже, про що цей допис? — в першу чергу саме про те, на що перетворили Київ москалі у процесі тривалої насильницької «європеїзації» та русифікації.
Про «європеїзацію» ми знаємо краще за них — почалася вона (європеїзація у кращому вияві) задовго до того, як москалі вирішили приміряти на себе нашу історію. Продовжилася — але вже в гіршому вияві — вже разом із русифікацією.
Отже, вчімося (агов, це я й собі!!-) читати саме те, що написано. За такі свідчення треба ще й дякувати .)
«Типичный губернский центр, маленький уголок России… едва ли есть на свете город хуже».
В мене від Києва було трішки негативне враження за ті кілька разів, що я там був, але, насамперед, через те, що там усі наче кудись поспішають, а в метрі перетворюєшся на якусь мурашку, що разом із роєм несеться у невідомому напрямку… Але це дуже суб’єктивне, бо був я там дуже коротко. Також не надто приємним мені видавалось відчуття географічної близькости до всіх тих депутатів і захланних багатіїв, нервували мене різні автомобілі, не призначені для постсовітських доріг, якийсь псевдо-рай для людей без відчуття міри. Такі-ось суб’єктивні враження. Але Софія все те перекривала.
Ага. І все одно. “I love this place — Ukraine..”
В тій пісні одночасно про Україну, і про Львів. На жаль, і Львів не без того. Поляки схильні думати, що Львів — польське місто. Українці — що українське. Трохи додає суму ця прямолінійність, коли прогулюєшся центром…
Так, і про Львів! — але ж це the same place.. .)
> прямолінійність
То у вас ще москалів так мало?.. В Києві — зовсім інша прямолінійність. Ти не читав «Історію Русів»? — http://litopys.org.ua/istrus/rusiv.htm — чи я вже питав? — я читав паперовий примірник із чудовою передмовою Шевчука.
Було би непогано, аби усі — і поляки, і москалі, і ми, нарешті, — щось прочитали і вдумалися .(
На жаль, не читав. Я ще дуже-дуже мало читав.