У «Літературній Україні» прочитав такого вірша:
Не тріумфуй — збулись чужого іга. Страшніше — власне, бо ж своя вина. По Києву гуляють печеніги, а в печенігів наші імена. І наша кров, — хоч і не наша мова, веселий безум в ситих їх очах і хижі жести — вийшли, як на лови! Печерні їхні душі — при мечах. Ховайся, княже! Утікай, Софіє! Від їх — ще не запалених — кострищ непам’яті мертвотним духом віє, холодною золою попелищ.
Це Володимир Базилевський, 1993 рік.
Отже…
Був під Українським домом, на Майдані Незалежності (біля 16-ї години). Витримав хвилин 30. Це не наше свято. Це навмисно роздутий балаган на місці нашого свята, як на мене. «А в печенігів — наші імена»…
І однак… Слава Україні, слава героям! Усіх зі святом.
І… Не ховатиметься князь, не тікатиме Софія. Але вони «не без нас» хочуть отримати свою перемогу, очевидно.
upd: Тут чую від друзів/знайомих, що я «все пропустив» і «був не там» :-) Я дуже радий, якщо так. Зміг доїхати лише коли зміг; буває.