Любителям руської мови. Деякі результати

Отже, нам знадобилося лише два заняття (ми намагалися прочитати написи на берестяній грамоті та іконі Андрія Рубльова), щоб отримати певні результати, причому досить важливі.

При цьому, на жаль, ніхто не захотів самостійно прочитати запропоновані написи — ситуація парадоксальна: написи написані саме руською мовою, цей факт ніхто не заперечує, проте як цей напис читається? Традиційна відповідь: «Не знаю, зверніться до фахівців». Іноді «списують» сучасне написання .)

Взагалі кажучи, мені іноді буває смішно, коли, нібито, «русскаязичниє» пропонують порівнювати переклади якогось давнього рукопису на сучасну російську та сучасну українську. Руську мову треба читати, а не перекладати. І на наших заняттях ми будемо саме читати.

Проте повернімося до наших результатів. Ще раз «процитую» В. Виноградова:

Отже, читаємо. По-перше, у України — принаймні, до XVIII століття — існувала своя церковнослов’янська мова (своя її редакція, ізво́д). По-друге, ця редакція суттєво впливала на редакцію російську (московську). По-третє — це стосувалося як вимови окремих літер/звуків (про це нижче), так і наголошення слів (про це ще будемо згадувати). І, нарешті, — це не приватна думка В. Виноградова.

Скажу щиро — не сподівався, що на це піде лише два заняття, та ще й таких кволих. Усім дякую .)

Для повноти картини процитую Олександра Сумарокова, на якого посилається Виноградов (О Правописаніи // Полное собраніе всѣх сочиненій въ стихахъ и прозѣ… Александра Петровича Сумарокова. Часть Х. Разные прозаическія сочиненія и переводы. — М., 1782, с. 25, 26, 28; виділення моє):

Знатнѣйшія наши духовныя были ко стыду нашему только одни Малороссіянцы, почти до временъ владѣющія нами Самодержицы: от чево всѣ духовныя слепо слѣдуя ихъ неправильному и провинціяльному нарѣчию вмѣсто «во вѣки» и проч. говорили «во вики» і так даляе…

Не подумаетъ ли кто, что я вооружаюся противу ученыхъ Малороссіянъ: нѣтъ: дай Боже, что бы не только мы, но хотя наши потомки изъ Малороссіи другова Θеофана имѣли!

…

Лѣта́, вмѣсто лѣ́та, г. Ломоносовъ утвердилъ, бывъ не Москвитяниномъ, а не ввел самъ собою; ибо Малороссіяня то ввели: а по тому, что всѣ школы были ими наполнены; такъ сіе провинціяльное произношеніе і вкоренилося, яко Всигды, Теби, Мья и протчія Малороссійскія испорченныя выговоры: а особливо пѣвчія многое преобразили… Малороссіянцы вместо «Тебѣ, Господи» поют «Теби, господы»…

…

«Алексій» въ утвержденномъ приятіи всѣмъ обществомъ пишемъ мы «Алексѣй»; но хотя бы писали и «Алексій»; такъ должно непремѣнно писать «Алексѣевна», а не «Алексіевна»; ибо І непременно в Ѣ преобразити должно, по свойству нашего правописанія: что помнится мнѣ и дѣлаютъ Малороссіяня: а выговариваютъ они І. Так они и всегда ѣ как і произносятъ.

Отже, далі ми користуватимемося цим «правилом» — так они и всегда ѣ как і произносятъ — і воно нам не раз допоможе. Власне, я вже ним користувався, читаючи «Прїидѣте къ Мнѣ» саме як «Приїдіте к[о] Мні» (на жаль, досі у нас «робоча версія» така — дві «ѣ», судячи з явно «списаних» відповідей «Приидите ко Мнє», у цих словах російською мовою читаються по-різному, «тому що другий південнослов’янський вплив»; якщо у когось є краща версія — прошу). Саме тому я «собѣ» (наприклад, на берестяній грамоті №30) читаю як «собі», а не «собє». Бо ми завжди вимовляємо «ѣ» як «і» .)

Звичайно, з цього правила будуть винятки — побачимо, які саме.

Далі на нас чекає багато цікавого .)

Будемо з’ясовувати, якою ж була українська редакція церковнослов’янської мови, як і коли вони виникла, коли «остаточно сформувалася» (згадаймо цитату з Гамановича: «…церковно-славянскій языкъ нашихъ богослужебныхъ книгъ окончательно сформировался къ срединѣ XVII в.»), чим саме так впливала на російську редакцію, яким чином так несподівано зникла.