Це сталося два роки тому, у церкві Св. Миколая, у Музеї просто неба (Київ, Пирогів). Десь у кінці травня (вже після 22-го — «Миколи літнього»).
У першій половині травня у Музеї згоріло кілька будівель, і дирекція була цим дуже занепокоєна. Почали обходити музейні споруди і вилучати всі експонати, які здавалися «цінними» у тому чи іншому розумінні.
Зайшли у церкву Св. Миколая (на фото), зайшли у вівтар і забрали Євангеліє, яке там весь час лежало на Престолі (служби у цій церкві відбувалися лише двічі на рік). Підняли, винесли і пішли.
Згодом, на наступний день, дзвонять прот. о. Андрію і страшенно сваряться: «Хто вам дав право!», «Як ви могли!» — і таке інше. Зрештою, стає зрозумілим питання: «Хто вам дав право реставрувати музейні експонати?!»
:-)
На це о. Андрій каже, що, мовляв, давайте трохи детальніше… конкретніше «з цього місця»…
Виявилося, що нижній бік Євангелія, яким воно лежало на Престолі… просто оновився. Оновився метал, оновився оксамит, оновилися сторінки і навіть та частина стрічки, яка була закладена у цій нижній частині. Закладена на Великодньому Євангелії, на тому, що читають на Великдень, «Спочатку було Слово…».
Євангеліє віддали «на експертизу» реставраторам у Лаврі (подробиці можу уточнити, якщо комусь це справді потрібно), і ті дійшли висновку, що ніяких слідів реставрації, ніяких залишків речовин, що використовуються при цьому, немає. Ні на металі, ні на тканині, ані на папері.
Один знайомий реставратор казав, що після «поновлення» металу завжди залишаються сліди у заглибинах під заклепками, а тут — просто новий метал.
О. Андрій сказав «музейникам»: «Ви ж розумієте, що це Євангеліє треба повернути туди, де воно лежало?».
Вони, трохи шоковані, повернули.
Я нашвидкоруч сфотографував це Євангеліє. Фотографії нижче. У мене є CR2 від Canon EOS 350D, якщо кому цікаво.
О. Андрій заборонив, фактично, розголошувати про цю подію — мабуть, це правильно, тут немає нічого, чим можна було би хвалитися (уподібнюватися тим, хто «канонізовує грушу»… жах). Це — святиня, а зі святинями треба… з благоговінням. Тим більше, що навколо таких «чудес» справді немало — я ще спробую розказати про квіти на Плащаниці в одній сільскій церкві…
«Це — не для того, щоб радіти і хвалитися, а щоб бути уважнішими, пильнішими… Просяяв той бік, який був звернений до Престолу, і залишився темним той, який був звернений до „світу цього'»…
Клацніть на зображенні, щоб побачити збільшене.
Відкрито на Великодньому читанні…
Порівняйте стрічки… Бачите, одна стрічка дуже бліда, нижня, під помаранчевою.
І вона ж — яскрава і насичена на «Спочатку було Слово»…