Василь Вишиваний

Posted on

Я приголомшений. Я не можу отямитися.

Вільгельм Габсбурґ, ерцгерцог, принц крові — був сотником австро-угорської армії, командиром «Групи архікнязя Вільгельма» Легіону Українських Січових Стрільців, полковником армії Української Народної Республіки…

Коли у Австро-Угорщині українців називали «розбишаками» — носив, і у війську, й поза військом, подаровану підлеглим жовніром вишиванку, за це його й назвали Василем Вишиваним.

«Мій батько заявляє прилюдно, що він і вся родина не погоджуються з моїм поступуванням і не похваляють його. Це може відноситися тільки до моєї національно-політичної діяльності, бо в моїм приватнім і родиннім житті я не зробив нічого такого, на що моя родина могла б публічно реагувати. Щодо моєї національно-політичної діяльності, то маю честь прилюдно заявити:

По-перше, я повнолітній на основі українського громадянського закону, який я для себе визнаю; я також повнолітній по родинному законові, який мене не зобов’язує, але, може, зобов’язує мого батька. З уваги на це не признаю над собою жодної опіки і поступаю так, як уважаю за відповідне.

По-друге, стверджую, що я не похвалюю всієї політики, яку супроти українського народу вела моя родина з постійною кривдою для того ж народу на протязі століть. І тому це був один із мотивів, який спонукав мене піти на службу до українського народу і української республіки, та цю службу я виконаю вірно до кінця, — все одно, на якім становищі поставить мене українська легальна влада і без огляду на те, чи це подобається моєму батькові й родині, чи ні.

На всяк випадок, прилюдно зачеплений, мушу прилюдно висловити моє здивування, що мій батько піддався до цієї міри впливам поляків, роль яких не належить до благородних ані у відношенні до народів, які шукають свободи, ані у відношенні до тих, яким вони вічно на колінах присягали вірність.

Відень, дня 10 лютого 1921 р.
Василь Вишиваний»

Видавав газету «Соборна Україна». Коли на нього зробили наклеп, звинувачуючи його в надмірних українських настроях, він твердо відповів: «Почуваю себе українцем й інтереси України для мене на першому місці».

Його вважали можливим… майбутнім королем України, але він ніколи нічого подібного не висловлював, і навіть спростовував, коли його питали.

Помер у Лук’янівській тюрмі, після дев’яти місяців допитів… І ніхто не знає, де його могила.

Незнаним героям

Заздрю я тим, котрі в землі вже сплять. Яких ніхто не знає; Які на віки вже мовчать, Й ніхто їх не кохає… Голубить тих забутих без імен Земля, мов рідна мати; Цілує їх в ночі і в день, Щоб їм любов віддати. Василь Вишиваний, зі збірки «Минають дні» (1921)

5 Replies to “Василь Вишиваний”

  1. Безмежно сильна інспірація. Дякую! Між иншим, сподобалось: «роль яких не належить до благородних»: влучно, і, на жаль, навіть трохи актуально. Слава Україні!

    1. На жаль.

      Згадується також «Пам’ятай» Олександра Олеся.

      Героям слава. І вічна пам’ять.

      Не можу заспокоїтися. Цей Василь був надзвичайно вільною людиною — вільною від свого «герцогства», від заможності і достатку, від оглядання на ставлення «світу», від усього, що відволікало його від його світлої і благородної мети. І лише задля цієї мети він жив і працював — не сподіваючись ні на що, не розраховуючи ні на що. Його «влаштовував» будь-який варіант, в тому числі і смерть на Лук’янівці.

      Також впало у око оце: «Коли слідчий Колюбаба спитав Вишиваного, якою мовою бажає свідчити, той відповів, що добре володіє українською, німецькою, англійською, французькою та італійською. Ми знаємо вже, що він добре володів ще й польською, але слідчий обрав… російську».

Залишити відповідь до dor Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.