Brownian motion

around the essentials…

 

«Українізми» у мові свт. Климента Охридського

Св. Климент Охридски със свв. Кирил и Методий. Икона от ср. на XIX век в Църквата "Св. Богородица Перивлепта" (Св. Климент") в Охрид.

Про свт. Климента, його тексти та «українізми»

На нашій Вікіпедії про свт. Климента написано так: «македонський просвітник, святий, жив у місті Охриді. Один із учнів Кирила і Мефодія». Ось також сторінка на болгарській Вікіпедії.

Климента Охридського ( 840–916 рр) вважають автором «кирилиці» — на болгарській іконі (праворуч) зображено свт. Климента, що тримає слов’янську абетку, а його вчителі, свтт. Кирило та Мефодій, йому допомагають, підтримують із двох боків (ікону взяв тут).

До нашого часу дійшла низка його творів, але я (не фахівець, взагалі кажучи,) просто уважно роздивився те, що ближче лежить. А саме, на сайті бібліотеки Софійського університету у розділі Български първопечатни и старопечатни издания є поличка й свт. Климента.

Щодо «українізмів». Звичайно, говорити про елементи української мови у текстах IX століття некоректно, оскільки більшість мовних форм були спільнослов’янськими. Власне українська мова поступово вирізнялася із спільнослов’янської на протязі століть, орієнтовно VI–XI; відомо, що вже в сер. IX століття у нас були богослужбові книжки та переклади Святого Письма, писані «руськими письменами» — абеткою, відмінною від інших тодішніх слов’янських абеток (див. М. Брайчевський. Походження слов’янської писемності. К: Вид. дім «Академія» — 2009).

Отже, цілком коректно говорити про ті слова і звороти, які ми маємо у нашій мові ще із спільнослов’янської (і які в більшості слов’янських мов утрачені). Зауважимо, що в нашій мові залишилося чи не найбільше «спільнослов’янського спадку» серед інших слов’янських мов. Щодо російської мови (яку підносять як «правонаступницю» «мови Кирила й Мефодія») — формування російської мови у XIII–XVI століттях супроводжувалося втратою багатьох спільнослов’янських елементів; крім того, потреба змінити церковнослов’янську абетку «під власний орфоепічний апарат» призвели до того, що ціла низка тодішніх слов’янських слів російською мовою просто не читаються, а деякі взагалі потребують перекладу… з української.

Саме про ці «українізми» я й хочу трохи розповісти.

Нумерую аркуші так само, як у бібліотеці Софійського університету (заголовок аркуша — посилання на зображення у бібліотеці); церковнослов’янську пишу «символічно», без уживання спеціальних шрифтів. Транслітерацію подаю за правилами транслітерації церковнослов’янських текстів українського мовою.

Отже, нагадаю, це з творів свт. Климента Охридського (Македонія, Велика Моравія), кінець IX-го чи початок X століття. Давня церковнослов’янська.

Аркуш 1

съберѣтеся (с[о]берітеся)
Це дієслово наказового способу — «зберіться», «зберітеся». Російською мовою це треба читати як «сбєрєтєся», хоча сучасною російською треба «с[о]беритеся». Варто зауважити, що літеру «ѣ» у наказових дієсловах на місці теперішньої ц.-сл. «и» наші предки вживали до XVII–XVIII століття, до повного винищення «правонаступницею» наших традицій.

Про це ще буде трохи нижче, на 14-му аркуші.

въ стѣмъ єванглии (в[о] святім …)
Російською треба «святом», але читається лише «святєм».
подобаєть
Пом’якшення дієслів на «-ть», «-ться»! У сучасній ц.сл. цього давно немає, але це бачимо скрізь у давніх рукописних пам’ятках по всій Україні з XI до XVI ст.

Аркуш 2

ба\ттьства (багатьства)
Не «бо…», а «багатство». Слова «ба тьствѣ», «ба тьствиїє» бачимо також на аркуші 31.

Аркуш 3

пакы
Не «пакі», а таки «паки». Трохи більше про це нижче.
срдця … смѣрена (сердця смірена)
«Сердця», хіба ж це не «українізм»?-) Саме така форма є загальновживаною у свт. Климента: «Отця», «Богородиця» тощо, а не теперіщні «Отца», «Богородица», «сердца» тощо.

І звернімо увагу на «смірена» — зараз це слово росіяни мусять читати як «смєрєна», хоча розуміють як «смірєна».

хощю … не жертвѣ (хощю … не жертві)
Тут нічого особливого, просто ще одне місце, це «ѣ» без усяких сумнівів читається саме як «і», а не «є».
дасть, створиться, подають
Тут знову бачимо пом’якшення дієслів на «-ть», «-ться». Далі такі випадки опускатимемо.
грѣхы
Саме «гріхи». Якщо треба «грєхы» — то чому зараз «на [їхньому] язикє святих Кіріла і Мєфодія» це звучить як «грєхі»?!

Зауважу, що слова «пакы», «акы», «грѣхы», «моукы» («мукы», оу=у), «слугы», «празникы», «оброкы», «многы послухы» (ще буде нижче), «єретикы» (і навіть «єретыкомь», «єрєтычскы»), «єресы», «останкы», «всякы», «прркы» («пророкы»), «вѣкы» («в вѣкы вѣк», «в вѣкы вѣкомъ»), «подвигы», «постыгнеть», «погыбшаго», «источныкь» тощо-тощо-тощо — трапляються у свт. Климента на різних аркушах так часто, що я зайвий раз їх згадувати не буду.

Так само далі не раз бачимо «смѣрениієм», «смѣри Себе» тощо — також не повторюватиму.

Аркуш 5

жадая
Не «жаждя».

Аркуш 6

собѣ
Це також дуже цікаве слово. У свт. Климента це загальновживана форма. Зараз «канонічними» є «себѣ», «тебѣ», але «собѣ», «тобѣ» вживали в усіх давньоруських пам’ятках — див., наприклад, «Святитель Iларiон Київський, Слово про Закон i Благодать» (перша пол. XI ст.); «Повчання i молитва прп. Феодосiя Печерського» (друга пол. XI ст.); у Київському Псалтирі 1397 року і багатьох інших пам’ятках.
многы послухы
Про «многы» я вже говорив, але, зверніть увагу, «послухы»! Суто українське слово, сучасне слово (рос. «послушание»).

Аркуш 7

створи
«Створи» тут написано без редукованої «ъ», що дає нам право також вважати його «суто українським» словом .)

Така форма («створено», без редукованої «ъ») зустрічається, зокрема, і на аркуші 32.

что бо ѣ єсть (что бо і єсть)
Без усякого сумніву, «ѣ» має звучати — і звучала у свт. Климента! — як «і».

Аркуш 8

яко сам ся
«Як сам себе». Частка «ся» у нас вживається дуже широко; у росіян вона зникла із мови, напевно, досить давно. Скажімо, у «Милості миру» (на Літургії) є слова: «І молим Ти ся», — що означає «і молимося Тобі». Зараз у досить авторитетних виданнях («Божественная Литургия». Сост. диакон Дмитрий Болгарский. Свято-Троицкий Ионинский монастырь, 2004; і не лише там) можна побачити «и молимтися», що свідчить саме про нерозуміння «правопреємнікамі» церковнослов’янської мови.

Аркуш 10

Троицю (ю!)
А як інакше?-)

Аркуш 12

На цьому аркуші на мене чигав справжній подарунок .)

днь въскрьсенія Хва, єже стая недѣля
«День воскресіння Христового, свята неділя». Російською мовою це треба перекладати. Якщо не перекладати, то виходить (пишу українською, для однозначності) «день… єже святий тиждень» (бо «нєдєля» російською — саме означає «тиждень»!). А якщо перекладати, то виходить «день воскресения Христова, святое воскресенье».

До речі, зауважу, що слово «недѣля» досі широко вживається у церковнослов’янській мові. Здавна його вживали у Апракосах для означення неділі (дня тижня!), у яку має читатися певний фрагмент Євангелія: «В <число> стую недѣлю по Пасцѣ» тощо (наприклад, тут добре видно, що один уривок має читатися у суботу та певну неділю, наступний у неділю, а за ним — у понеділок). У сучасній ц.сл. мові це слово притягнуте за вуха й означає «тиждень», але, як бачимо, свт. Климент вживав його саме для означення дня тижня, дня святого вокресіння Христового.

Аркуш 13

в моуцѣ вѣчьнѣи (в муці вічьній)
У сучасній ц.сл. часто бачимо слова із закінченням на «цѣ» (скажімо, «руцѣ»), але читання їх як «..цє» не характерне ні для російської, ні для якої іншої, здається. У множині ми читаємо саме «руці» (про цю форму ми говоритимемо), у родовому, давальному чи знахідному відмінкові читаємо «муці». Українською — все простіше і зрозуміліше.

Аркуш 14

Спас у силах. Андрій Рубльов, 1411 рік. Третьяковська галерея у Москві

мы ся сподобити (ми ся сподобити)
Це просто чудово. Це типовий «українізм» чи навіть «полонізм» :О)
придѣте блгвнии Оця моєго, наслѣдоуите… (придіте, благословенії Отця моєго, наслідуйте…)
Тут знову бачимо «ѣ» у наказових дієсловах. Ця фраза особливо дорога мені тим, що я досі бачу у десятках давніх рукописів, на іконах XVIII — початку XIX століття саме «Прїидѣте… возмѣте…». Саме ці слова «правопрєємнікі» пишуть зараз як «прїидите… возмите…», саме заради цього вони «виправляли помилки» у Біблії у XVII–XVIII століттях. Зверніть увагу (праворуч, можна клацнути) на ікону Андрія Рубльова (1411 рік, Третьяковська галерея в Москві, взяв тут), на ній також «придѣте».

Крім того, тут також зауважимо саме «Отця», не «Отца». Треба сказати, що таку форму у богослужбових книжках майже не вживали. Одразу вона перейшла у живу мову (а звідти у «світські» рукописи), про що свідчать тисячі графіті на стінах Софії Київської, написані у XI—XIV століттях (див. В. В. Корнієнко. Корпус графіті Софії Київської. К: 2004 — вийшло три томи з 12-ти).

Пропускаю кілька сторінок із уже знайомими словами. Далі на нас усіх чекає ще один — навіть ДВА! — подарунки. Точніше — «дві подарункі», як це сказали б ще зовсім недавно, у XX-му столітті…

Аркуш 19

не дъвѣ ли надесяте годинѣ [имать д нь] (не дві ли на десяте годині [імать день])
Сучасною — «чи не дванадцять годин у дні?». Спершу звернемо увагу на «годину» — не «часофф», а саме «годин»!

Далі бачимо ще одну спільнослов’янську мовну форму, яка збереглася в українській мові чи не найдовше — ми її вживали у першій половині XX століття, вона зникла завдяки «узгодженню» українського правопису із російським, — це двоїна. Будь ласка, прочитайте статтю на Вікіпедії (можете звірити із російською версією). Двоїна — це ще пра-індоєвропейський спадок, який вже практично ніде не зберігся. Саме завдяки такому мовному багатству українську вивчають не лише у Московських університетах, а й, наприклад, у Токіо (Японія).

Аркуш 21

съвязанѣи руцѣ і нозѣ (связанії руці і нозі)
Це також двоїна.
єдинѣми усты (єдиніми усти)
«Єдиніми»: також «ѣ» — не як «є».

Аркуш 28

пролѣєте
«Пролієте». Російською треба було б читати «пролєєте», хоча мати на увазі «пролиете».

Аркуш 29

от гаврила провѣщано (от гаврила провіщано)
Окрема досить цікава тема — імена і їх «канонічність». Як бачимо, свт. Климент преспокійно вживає «Гаврила» замість «Гаврііла» (погнали б святого зараз «православні» з Києво-Печерської Лаври за таке «неканонічне» і «неправославне» ім’я).
єремиїа
Так само спокійно він вживає «Єремія» замість «Ієрємія».

Аркуш 30

аще же ли можеши зьвѣздъ оустрѣлити (аще же ли можеши звізд устрілити)
Все українською, не потребує пояснень.
очима (очима)
Так, сучасною російською чомусь «очамі». А взагалі, зустрічаються «мовознавці», що вважають слово «очима» навіть «полонізмом».

Аркуш 31

имать двѣ ризѣ (імать дві ризі)
Це також двоїна.

Аркуш 32

поточихъ (поточих)
Тут мені сподобалося саме «поточих» — тобто, «виточив» (про ріки з безодні). У російській мові слово «точіть» вже давно має зовсім інше значення.
вѣнець (вінець)
М’яке закінчення.

Аркуш 33

свѣдѣтелеванъ (свідітелеван)
Це слово також дуже цікаве, як і «пріидѣте». У всіх наших рукописних пам’ятках аж до XVII ст. включно всі подібні слова («свѣдѣтель», «свѣдѣтельствовать» тощо) писали саме через «ѣ» у першому складі (у другому зустрічається також «и»: «свѣдитель» — «свідитель»); звідси наші «свідок», «свідчити».

Таку традицію написання було змінено аж у Єлизаветинськiй Бiблiї 1751 р. — саме тоді вперше замінили «свѣдѣтельствовать» на «свидѣтельствовать»! — і насильно впроваджено й в Україні.

Аркуш 35

прѣлѣтає, сияіє (прілітає, сіяє)
Два слова взагалі без кінцевого «т» — нині у ц.-сл. «канонічні» саме «прілєтаєт», «сіяєт». А тут суто по-українськи, саме так, як ми вимовляємо сьогодні.

Аркуш 37

зѣныци (зіниці)
Ще одне слово, яке російською «не читається»: «зєныці», а у сучасній «зєніцы».

Кгхм… Нормальне українське слово. Яке москалі також змінили «під себе».

руцѣ, нозѣ (руці, нозі)
Це знову двоїна, я навмисно згадую всі (помічені) випадки вживання.

Післямова

Отаке.

Хочу зауважити, що це, очевидно, далеко неповний перелік «цікавого» з тих аркушів творів свт. Климента Охридського (напевно, при уважнішому читанні можна знайти більше — принаймні, вже готуючи цей допис, я натрапляв на випадково пропущене слово чи фразу). Крім того, що ширше ми будемо досліджувати старі, умовно кажучи, «спільнослов’янські» рукописи, то більше будемо знаходити саме нашого, українського.

Це пояснюється тим, що українська — як жодна інша слов’янська мова — зберегла найбільшу частку спільнослов’янського «мовного пласту», вона має також «історично безцінний» морфологічний матеріал. Стародавні рукописи допомагають нам вивчати українську мову, яка допомагає нам вивчати стародавні рукописи.

Також хочу сказати, що ми ще не дослідили вживання діакритичних знаків. У всіх — передовсім, російських — підручниках церковнослов’янської мови про певну групу знаків пишуть, що то «придихи», які «на вимову не впливають», але це неправда. Ця неправда виникла також від нерозуміння української мови носіями «правонаступниці мови Кирила й Мефодія».

Якщо вивчимо вживання діакритичних знаків від IX до XVII століття, то впевнимося, що протягом всіх цих віків вони фіксували для нас саме «українізми». Зокрема, звук «ї».

Але про це вже наступним разом.

(5 votes, average: 3.8 out of 5)

3 Responses to “«Українізми» у мові свт. Климента Охридського”

  1. YurB каже:

    Ти зробив цим безцінний внесок в історію української мови (як науку), а надто — в мої знання про це. Треба поширювати і розвивати цю тему!

  2. Yurko каже:

    щиро дякую…

  3. Georg каже:

    Користь з такої праці неоціненна. Я сам в пошуках коріння нашої цивілізації. Наша цивілізація перша в світі синкретизму (поєднання) землеробів-скотарів, та саме раннє одомашнення коня на молочному харчуванні раніше інших свійскої рогатої худоби. Наші кореневі “коло”, “паля-ниця”, космічна філософія, зароджувалися ще до потопу навколо прісноводного озера, що після льодовика перелилося з світового океану через Середземного моря та дало поштовх першим міграціям протоаріїв, (шумери з вузькихсхіднопівденних берегів, та трипільців з просторів північного узбережжя. http://www.youtube.com/watch?v=e8PerdUHDxA

Напишіть відгук

XHTML: Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong> <pre lang="" line="" escaped="">

Останні публікації

Most Rated

Highest Rated

Теґи

Архіви