Вже давно стали популярними різноманітні онлайн-тестування — там чи деінде за лічені хвилини можна спробувати відповісти на певні питання і прив’язатися до якогось певного стереотипу ;О)
Система проста — банально проста, але нагадаю — ви вибираєте певний варіант (чи кілька варіантів) відповіді, вам за це рахують бали і в підсумку, за сумою балів чіпляють якогось ярлика. Всі задоволені :О)
Я винайшов принципово новий тип тесту — немає ніяких балів, ніхто нічого не рахує. Навіть більше — немає ніяких питань. І кожен сам собі «формулює» результат.
Застерігаю — це для сміливих і неупереджених.
Отже. Хто сміливий. Читайте і рахуйте. «Хто не сховався — я не винен».
Якого ти зросту?
У селі Веприк на Фастівщині (Київська обл.), на церковному подвір’ї, трохи збоку (ліворуч) від могили Стеценка є могила одного нашого поета. На могильному камені, під хрестом, є напис, два рядки з вірша цього поета:
Щодня роби щось для Вкраїни, щоб промінь волі не погас.
- Косовського. Косовського Володимира Івановича.
- Тю. Ненормальные.
- Так, біля могили прот. Кирила Стеценка, на дворі П’ятницької церкви.
- Це ви про що?
- Цікаво, ніде не знайду цього вірша. От тобі й Інтернет…
- Це просто високі слова.
- фашисты!! бендеровцы!!! гады все!!!
- «На этом рубеже легли и Байрон, и Рембó, а нынешние как-то проскочили…» — і ще: «Поэты ходят пятками по лезвию ножа и режут в кровь свои босые души…» (В. Висоцький)
- Ну, він не лише «як поет» ходив по лезу… Почитайте вікіпедію…
- «Роби»… «Щодня»… А що — «роби»?..
- Та ні — це просто високі слова. І крапка.
От і все.
На усім ще є куди рости. Егеж?
Далі — деякі міркування, але «зовсім факультативно», вже ніби дуже дрібним шрифтом.
Можна було б додати ще багато «варіантів відповідей».
Можна було б написати дещо і про Кирила Григоровича Стеценка, який все життя, будучи священиком спочатку Російської Церкви, а потім УАПЦ, — свідомо і спрямовано, і щодня…
Того Стеценка, який став головою перекладацького відділу УАПЦ, всі свої твори переклав українською… А ще до того, пишучи ще церковнослов’янською, співав це все саме українською… Який щодня допомагав своєму найближчому другові, Миколі Леонтовичу — сам живучи досить скромно, майже бідно (кінець 10-х — початок 20-х років! що тут тільки не робилося…), «вибивав» для Леонтовича, видатного композитора (який майже бідував), чималі премії…
Того самого Миколу Дмитровича Леонтовича, якого застрелив енкаведист у 1921-му… Стеценко після цього сказав: «Ну, я наступний…». Але, на щастя (гірка правда — на щастя), не дожив до цього — пішов причащати хворого на тиф, заразився на смерть (а хворий одужав, до речі). «Задумано багато, та крила підтято…»
Того самого Леонтовича, який написав всесвітньо відомого «Щедрика». Так, і ще багато всього! І казав: «Я не композитор, але я стану композитором». Не встиг. Не встиг «усвідомити себе як композитора», але встиг стати композитором всесвітньо відомим!
Тепер можна написати дуже багато всього про Миколу Віталійовича Лисенка (світлій пам’яті якого Стеценко присвятив «Панахиду»; служити панахиду по якому було суворо заборонено і до 1917-го, і після), про Олександра Антоновича Кошиця, про Пилипа Омеляновича Козицького, про… чогось мене «понесло» на композиторів… Ну тоді про Миколу Чернявського, про вже пізніших — Василя Стуса, про…
Ви не знаєте, про що я? — ну то взнайте. Робіть що-небудь. Із собою, із своєю душею.
Можна було б додати ще багато варіантів… Але ж все зрозуміло, ніби?..
Красно дякуємо за цікаві дані — якраз старалися дізнатись, чи Панахида скомпонована була уже на український текст, чи ще на церковнослов’янський. Існує рукопис на першій (невідомо, якого покоління копія), а компютерна верстка на останній.
Красно дякую, Ксеню, за відгука :-)
Першу редакцію Панахиди прот. Кирило Стеценко написав церковнослов’янською. Але на першій же сторінці автографа зробив примітку про вимову ц.-сл. тексту («ѣ вимовляють як і» тощо). Це був 1919 рік, здається.
Цю Панахиду він переписав українською у 1921 році.