У той чи інший час ми всі пишемо картини, ми всі пишемо вірші… Ну, можливо, за дуже-дуже рідкісним винятком…
Я ніколи не був унікальним, ніколи не був винятком :-)
І щось малював, і щось римував. У голові — завжди трохи романтики, завжди трохи макового цвіту. Щось просто пам’ятав, щось «цитував», щось навіть співалося…
Все забулося, все розкотилося. Це — нормально, мабуть :-)
Але якось дуже захотілося написати вірш мамі, і вірш татові.
Коли дарував їм по «Читанці».
Захотілося, даруючи, якось підписати книжки…
Ці вірші також… ммм… неідеальні ;-)
Але вони гарні. Тобто, зараз я вважаю, що я написав лише два вірші.
Поки що досить :-)
Мамi
Хрестик чорний —
хрестик кривавий
На поколотому життi.
Ще узорiв не бачимо слави,
ще не цiнимо хрестики тi.
Хрестик.
Квiтка.
Суцвiття калини.
Це не наше.
Це дар з висоти.
Чиста й вибiлена тканина —
все, що треба змогти.
12.10.2003
Татовi
(Розпiзнавання)
Де втома i де плiд,
де бiль, а де здобуток...
З житейських пiрамiд
так просто впасти в смуток.
Господь Своїх дiтей
не дасть напризволяще.
«Не так, як у людей» —
це майже завжди краще.
9.11.2003