Всі ми знаємо, що кажани полюють на всіляку дрібноту за допомогою ехолокації — щось голосно кричать і хапають відбитий сигнал.
Звучить дуже гарно :О)
Давайте вчитаємося у статтю на Вікіпедії і трохи прикинемо, чи так воно «все просто».
«…вони добре орієнтуються у просторі, випускаючи локаційні сигнали у вигляді коротких ультразвукових імпульсів частотою 20–120 кГц і тривалістю 0,2–100 мс.»
Отже, тривалість імпульса може бути різною, від чого це залежить, ми не знаємо, тому візьмемо імпульс досить короткий, одну мілісекунду.
Тепер згадаємо, яка, власне, швидкість звуку у повітрі — 343м/с.
Ці цифри дають довжину (саме просторову довжину) імпульса — 34.3 сантиметри.
А довжина імпульса нам дає «точність» вимірювання — тобто, кажан не може визначати положення об’єкта точніше, ніж «плюс/мінус…». І це для імпульса в одну мілісекунду, не 100…
Насправді все значно оптимістичніше і цікавіше — кажани «кричать» сигнал зі змінною частотою, ловлять відбитий сигнал і… беруть згортку. Отримують дельта-функцію Дірака, короткий імпульс. Кажани знають, що таке згортка (зокрема, згортка функції з оберненою), вони використовують лінійно-частотну модуляцію і чудово беруть інтеграли. Подібними методами користується «справжня» радіолокація (пардон, що ж таке «справжня» радіолокація після всього цього?-).
Крім того, вони також вміють вимикати приймач на час передавання імпульсу — щоб не згорів вхідний каскад…
Але я все одно не можу зрозуміти, як вони відрізняють — та ще й з такою швидкістю і точністю — де комаха, де гілочка, де квітка вишні… Вони чудово літають між гілочок і чудово ловлять комах.
Як?.. :-)
просто неймовірно.
тирю собі ;)
:O)