З книжки «Митрополит Іларіон. Український літературний наголос (мовознавча монографія)», Вінніпег, 1952:
Про двоїну я трохи згадував у дописі «Українізми» у мові свт. Климента Охридського.
З книжки «Митрополит Іларіон. Український літературний наголос (мовознавча монографія)», Вінніпег, 1952:
Про двоїну я трохи згадував у дописі «Українізми» у мові свт. Климента Охридського.
Дуже-дуже дякую за публікацію цього. От наскільки змістовним, виявляється, є наголос…
Так, мені самому це — як подаруночок :-)
Тільки я не все розумію ще .)
До речі, у прикладах із Галятовського (на правій сторінці — recto page): «обѣдвѣ ру́ки» — наголос як у називному множини, і не «руцѣ». Звісно, завжди бували і винятки, і помилки, і «місцеві відхилення»…
Але цікаво.
А чи може бути таке, що є різниця між «обидві» й «дві»? Себто «дві руці» звучить природно, а от «обидві руці» — вже якось не так. Може, через те там «обидві ру́ки»?
Так, звісно, дуже просто може бути.
Ще вчитися і вчитися…