Brownian motion

around the essentials…

 

Posts Tagged ‘Україна’

Історія русифікації

Історія русифікації

(2 votes, average: 5.00 out of 5)

Той, хто говорить з Беркутом

Надзвичайно конструктивна позиція, дуже сильне відео.

Той, хто говорить з Беркутом

(No Ratings Yet)

Головна проблема — мавпи у Раді

В таких умовах постає логічне питання — а навіщо взагалі потрібно боротися на осінніх виборах? Картку ж у депутата забрати можна у будь-який спосіб — купівлею, шантажем, врешті можна й просто поцупити, як-от це сталося з Томенком, за його версією. Можна, до речі, просто відібрати силою — чемпіонів серед депутатів вистачає. Натуманив собі триста карток — і готово. Керуй собі державою, і чхати на результати волевиявлення.

[…]

Другий шлях — блокування Ради опозицією не «за Юлю», не «за мову», а за те, щоб парламент припинив бути зоопарком і знову став представницьким органом влади. Проте на це, як нам говорять, нема критичної кількості депутатів і бракує волі.

[…]

І тут раптом в голові виникає божевільна думка — а може, варто самим піти на вибори? Хоч би для того, щоб особисто ламати руки кожному, хто голосує «за того парня». А що, голосування за Харківські угоди довело, що ламати руки — вправа цілком парламентська.

http://www.pravda.com.ua/articles/2012/07/5/6968111/

(No Ratings Yet)

«Рівень секретності 18»

«Рівень секретності 18» — це документальний фільм виробництва «1+1 Продакшн», який показує 18 фактів з історії Другої світової війни на території України, котрі приховувала радянська пропаганда. Щодо кожного з них існує достатньо доказів, аби вони не вважалися ані версіями, ані гіпотезами. Більшість із цих фактів були особливо засекречені і не розсекречені повністю до теперішнього часу. Кожен із перелічених фактів — це велика помилка радянського командування, яка привела до численних людських і стратегічних втрат, яка потім була старанно прихована радянською владою.

Фільм не новий, але я вирішив у себе його «відкласти» у закладки. Таке треба пам’ятати.

(Дивитися »»)

(2 votes, average: 3.00 out of 5)

«Українізми» у мові свт. Климента Охридського

Св. Климент Охридски със свв. Кирил и Методий. Икона от ср. на XIX век в Църквата "Св. Богородица Перивлепта" (Св. Климент") в Охрид.

Про свт. Климента, його тексти та «українізми»

На нашій Вікіпедії про свт. Климента написано так: «македонський просвітник, святий, жив у місті Охриді. Один із учнів Кирила і Мефодія». Ось також сторінка на болгарській Вікіпедії.

Климента Охридського (~840–916 рр) вважають автором «кирилиці» — на болгарській іконі (праворуч) зображено свт. Климента, що тримає слов’янську абетку, а його вчителі, свтт. Кирило та Мефодій, йому допомагають, підтримують із двох боків (ікону взяв тут).

До нашого часу дійшла низка його творів, але я (не фахівець, взагалі кажучи,) просто уважно роздивився те, що ближче лежить. А саме, на сайті бібліотеки Софійського університету у розділі Български първопечатни и старопечатни издания є поличка й свт. Климента.

Щодо «українізмів». Звичайно, говорити про елементи української мови у текстах IX століття некоректно, оскільки більшість мовних форм були спільнослов’янськими. Власне українська мова поступово вирізнялася із спільнослов’янської на протязі століть, орієнтовно VI–XI; відомо, що вже в сер. IX століття у нас були богослужбові книжки та переклади Святого Письма, писані «руськими письменами» — абеткою, відмінною від інших тодішніх слов’янських абеток (див. М. Брайчевський. Походження слов’янської писемності. К: Вид. дім «Академія» — 2009).

Отже, цілком коректно говорити про ті слова і звороти, які ми маємо у нашій мові ще із спільнослов’янської (і які в більшості слов’янських мов утрачені). Зауважимо, що в нашій мові залишилося чи не найбільше «спільнослов’янського спадку» серед інших слов’янських мов. Щодо російської мови (яку підносять як «правонаступницю» «мови Кирила й Мефодія») — формування російської мови у XIII–XVI століттях супроводжувалося втратою багатьох спільнослов’янських елементів; крім того, потреба змінити церковнослов’янську абетку «під власний орфоепічний апарат» призвели до того, що ціла низка тодішніх слов’янських слів російською мовою просто не читаються, а деякі взагалі потребують перекладу… з української.

Саме про ці «українізми» я й хочу трохи розповісти.

Нумерую аркуші так само, як у бібліотеці Софійського університету (заголовок аркуша — посилання на зображення у бібліотеці); церковнослов’янську пишу «символічно», без уживання спеціальних шрифтів. Транслітерацію подаю за правилами транслітерації церковнослов’янських текстів українського мовою.

Отже, нагадаю, це з творів свт. Климента Охридського (Македонія, Велика Моравія), кінець IX-го чи початок X століття. Давня церковнослов’янська.

Читати далі »»

(5 votes, average: 3.80 out of 5)

Як насправді звалася книжка?

Нещодавно мені до рук потрапила одна примітна книжка, видана у Одесі 1934 року. Зацікавившись автором, я відкрив його сторінку на Вікіпедії і прочитав у розділі «Основні наукові праці» назву «Е. М. Брусиловский. „Заболевания двигательного и поддерживающего аппарата и их лечение“. Учебник. (рос.)». Рік не вказано, місце видання не вказано.

На ru.wikipedia читаємо про цю книжку, видану у Харкові 1928 року як додаток до журналу «Врачебное дело», назва також російською мовою. Згадується і окрема книжка з такою назвою, що «видана вже по смерті автора».

Отже, я тримав у руках саме ту, видану по смерті. Але є підстави вважати, що її було «здано до друку» ще за життя автора, «1-6 1933».

Отже, у 1934 році ув Одесі було видано книжку наукового консультанта Всеукр. інституту курортології й бальнеології Е. М. Брусиловського під назвою «Хвороби рухового та підтримного апарату і лікування їх» (ДВОУ • Медичне видавництво • 1934).

Далі: Передмова і кілька сторінок »»

(1 votes, average: 5.00 out of 5)

Оксана ПАХЛЬОВСЬКА, «Страна рабов, страна господ»

http://www.day.kiev.ua/229647

Осердям цієї діяльності є ВКСОРС — «Всеукраинский Координационный Совет организаций российских соотечественников», куди входять 116 організацій (на вересень 2011 р.), розкиданих по всій території України. Головою ВКСОРС є В. Колесніченко, який також очолює «Правозащитное движение «Русскоязычная Украина» (ПДРУ). Є питання?

В Інтернеті можна ознайомитися зі списком цих структур (самих львівських організацій — десять). На засіданні ВКСОРС у вересні 2011 року було прийняте рішення — почитайте уважно! — «считать поддержку указанного законопроекта вынужденной мерой, промежуточным шагом для достижения главной цели — придания русскому языку статуса государственного». Взагалі незрозуміло, що в Україні роблять українці, позаяк «мы коренной, государствообразующий этнос украинского государства. Украину мы создавали 20 лет назад. Украина — это не результат национально-освободительной борьбы…» — цей пункт, мабуть, увійде в підручники історії з наступного року.

Плани на майбутнє: після прийняття закону «в половине регионов Украины мы сможем выстроить вертикаль — детские дошкольные учреждения, школы, высшие учебные заведения. (…) Мы можем предположить, что «рулетка крутнулась» и политическая ситуация в стране изменилась. В данном случае я и себя обезопасил. В политическом смысле меня можно устранять-не устранять — ситуация не изменится. Сеть уже работает».

Хто знає специфічну лексику політичних провокацій, розуміє, що формула „народ Украины“ проти „глумливого стада бандерлогов“ — це оголошення в Україні громадянської війни.

Часу вже немає. Ми вже втратили надто багато.

«Що робити?»™ — бути українцем, скрізь, кожної миті. Бути собою. І йти.

(No Ratings Yet)

«Навіщо мені цуценя?!»

«Жити стало краще, жити стало веселіше» © Й. Сталін.

У заголовку — фраза з рекламного щита. З реклами якогось «дирчика».

Жахлива реклама, якщо вдуматися. Антисоціальна.

(No Ratings Yet)

Бандера, нацисти, фашисти — співпраця?..

Документ з Нюрнберзького процесу: http://dibrov-s.livejournal.com/167597.html

Додам кілька слів.

У березні 1941 року у Німеччині було створено легіон «Нахтіґаль». За рахунок Німеччини було навчено і озброєно 600 українців, які повелися не так, як чекали того фашисти.

30-го червня 1941 року у Львові Шухевич та Бандера проголосили Акт відновлення Української державності. Від них вимагали відкликати той Акт (оголосити про відкликання), але вони відмовилися. Детальніше читайте на Вікіпедії.

Фактично, після цього, вже з кінця 1941 року, німці мали наказ всіх «бандерівців» хапати, допитувати і розстрілювати. Без суду. Про що і свідчать ці документи.

«Найцікавіше» тут те, що оті документи були надані на Нюрнберзькому процесі радянською стороною, як свідчення того, що фашисти без суду розстрілювали членів політичних організацій лише за приналежність до тих організацій.

Згадаймо також фразу Семена Руднєва «Бандеровцы бьют немцев, но они наши враги».

Іншими словами, ще під час війни, і тим більше після війни, перед Нюрнберзьким процесом, радянська сторона дуже добре знала, як саме бандерівці «співпрацювали» з фашистами.

(2 votes, average: 5.00 out of 5)

«Це цитата?.. Не люблю цитат!»

У заголовку — цитата з «Похвали любові» .) Вживаю з претензією на гумор (розраховано більше на тих, хто пам’ятає це місце), тому не зважайте .)

Але я саме хочу запропонувати кілька цитат, із різних місць. Наприкінці кожної сказати, про кого мова і звідки взяв. Це цікаво :-)

Читати далі »»

(1 votes, average: 5.00 out of 5)

Василь Вишиваний

Я приголомшений. Я не можу отямитися.

Вільгельм Габсбурґ, ерцгерцог, принц крові — був сотником австро-угорської армії, командиром «Групи архікнязя Вільгельма» Легіону Українських Січових Стрільців, полковником армії Української Народної Республіки…

Коли у Австро-Угорщині українців називали «розбишаками» — носив, і у війську, й поза військом, подаровану підлеглим жовніром вишиванку, за це його й назвали Василем Вишиваним.

«Мій батько заявляє прилюдно, що він і вся родина не погоджуються з моїм поступуванням і не похваляють його. Це може відноситися тільки до моєї національно-політичної діяльності, бо в моїм приватнім і родиннім житті я не зробив нічого такого, на що моя родина могла б публічно реагувати. Щодо моєї національно-політичної діяльності, то маю честь прилюдно заявити:

По-перше, я повнолітній на основі українського громадянського закону, який я для себе визнаю; я також повнолітній по родинному законові, який мене не зобов’язує, але, може, зобов’язує мого батька. З уваги на це не признаю над собою жодної опіки і поступаю так, як уважаю за відповідне.

По-друге, стверджую, що я не похвалюю всієї політики, яку супроти українського народу вела моя родина з постійною кривдою для того ж народу на протязі століть. І тому це був один із мотивів, який спонукав мене піти на службу до українського народу і української республіки, та цю службу я виконаю вірно до кінця, — все одно, на якім становищі поставить мене українська легальна влада і без огляду на те, чи це подобається моєму батькові й родині, чи ні.

На всяк випадок, прилюдно зачеплений, мушу прилюдно висловити моє здивування, що мій батько піддався до цієї міри впливам поляків, роль яких не належить до благородних ані у відношенні до народів, які шукають свободи, ані у відношенні до тих, яким вони вічно на колінах присягали вірність.

Відень, дня 10 лютого 1921 р.
Василь Вишиваний»

Видавав газету «Соборна Україна». Коли на нього зробили наклеп, звинувачуючи його в надмірних українських настроях, він твердо відповів: «Почуваю себе українцем й інтереси України для мене на першому місці».

Його вважали можливим… майбутнім королем України, але він ніколи нічого подібного не висловлював, і навіть спростовував, коли його питали.

Помер у Лук’янівській тюрмі, після дев’яти місяців допитів… І ніхто не знає, де його могила.

Незнаним героям

Заздрю я тим, котрі в землі вже сплять. Яких ніхто не знає; Які на віки вже мовчать, Й ніхто їх не кохає… Голубить тих забутих без імен Земля, мов рідна мати; Цілує їх в ночі і в день, Щоб їм любов віддати. Василь Вишиваний, зі збірки «Минають дні» (1921)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)

Знайдіть одну спільну відмінність :-)

Ось пісня «Я піду в далекі гори» (слова і музика Володимира Івасюка):

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

А це народна пісня, «Ой заграли музики»:

Audio clip: Adobe Flash Player (version 9 or above) is required to play this audio clip. Download the latest version here. You also need to have JavaScript enabled in your browser.

Будь ласка, знайдіть одну спільну рису, яка вирізняє ці пісні з багатьох і багатьох інших :-)

Обидві пісні виконує Квітка Цісик, але я маю на увазі не виконавця.

До речі, у другій пісні мені страшенно подобається оте «бо то ті в завивках ходять…» та «а губо́чки є для того, що я буду жона його» :-)

Але, одразу зауважу, я маю на увазі й не текст.

Відповідь тут »»

(1 votes, average: 5.00 out of 5)

Recent Posts

Tags

Archives