Brownian motion

around the essentials…

 

Posts Tagged ‘[lang_uk]Історія[/lang_uk][lang_en]History[/lang_en]’

Любителям руської мови. І музики .)

Отже, іти нам ще довго, окупанти ще при владі, а тому — продовжуємо.

Я казав, що ми «будемо з’ясовувати, якою ж була українська редакція церковнослов’янської мови, як і коли вони виникла, коли „остаточно сформувалася“… яким чином так несподівано зникла». Але ми, звісно, не будемо обмежувати руську мову лише мовою богослужбовою — будемо читати різноманітні рукописи і літописи; все воно писалося саме руською .)

Просто для розрядки хочу запропонувати фрагменти із знаменитої «Граматики музикальної» Миколи Дилецького, цього «украінского і россійского музикального дєятєля».

На жаль, на вікіпедіях написано дурниці .) Виходить, що у 1678-му Дилецький був у гостях у Строганова, який «своим желательным повелением указал» написати Граматику. Строганову тоді було 18 років, а Дилецький у 1677-му році у Смоленську переписав Граматику, написану ще раніше у Вільно. І не польською, а руською.

Крім того, московське видання Граматики (1679 рік) Дилецький не писав — за нього це робив переписувач.

Я ж хочу запропонувати для читання фрагменти із так званого «львівського» (за місцем зберігання) рукопису, написаного, якщо вірити титульній сторінці, у 1723-му році у Петербурзі.

Дослідники ще не дійшли згоди у питанні авторства цього рукопису. І, попри суттєві сумніви інших дослідників, ми вважатимемо, що він належить перу самого Дилецького — як це стверджує Олександра Цалай Якименко, котра досліджувала це рукопис і видала фотокопію разом із транскрипцією, коментарем і словником у 1970-му році (Київ, «Музична Україна»). Але — але! — як би там не було, хто б це не написав, а нам однак буде цікаво погортати «Граматику музикальну» (саме під таким заголовком, не «мусікійську»), написану у Петербурзі у 1723-му році.

Читати далі »»

(2 votes, average: 3.00 out of 5)

Любителям руської мови. Андрій Рубльов, 1411

Originally posted by at Любителям руської мови. Андрій Рубльов, 1411

Минулого разу ми намагалися прочитати фразу на бересті, написану руською мовою. Не все вийшло .)

На цей раз задача буде простіша — сім (неповних) слів на іконі великого майстра, прп. Андрія Рубльова.

Отже, ікона «Спас у силах», датована 1411-м роком, зараз зберігається у Третьяковській галереї у Москві. Цю ікону Рубльов написав уже після храмів Москви й Володимира, писав для так званого «Звенигородського чину».

Отже, дивимося і читаємо.

Далі »»

(1 votes, average: 5.00 out of 5)

Любителям руської мови

Ось візьмемо у руки шматок новгородської берестяної грамоти №354:

Багато разів мені казали, що ніхто, мовляв, не знає, як усе це тоді звучало.

Спробуємо, однак, прочитати:

Отже, оскільки ніхто не знає, то й читатиму українською:

І діду молися, чтоби їхали ви Юрієв монастир, пшенки попрошал; а сди єє не надійся.

Хто може і хоче — прочитайте російською, порівняємо результати.

(2 votes, average: 5.00 out of 5)

Йов Кондзелевич, «Спас Вседержитель», кін. XVII ст.

На жаль, кращої якості немає — а ікона дивовижна. До речі, саме її ми використали для обкладинки нашої Антології Херувимської пісні.

І що ще варто зауважити — текст Євангелія написаний таки українською: ПОБѢЖДАЮЩЕМУ ДАМЪ ΣІΣТИ… Не «сєсті» (якби було через ѣ і заманулося транслітерувати російською), а саме «сісти».

Це ієромонах Йов Кондзелевич, ікона «Спас Вседержитель», кінець XVII ст.

(No Ratings Yet)

І. Огієнко про двоїну

З книжки «Митрополит Іларіон. Український літературний наголос (мовознавча монографія)», Вінніпег, 1952:

сфотографована сторінка

Про двоїну я трохи згадував у дописі «Українізми» у мові свт. Климента Охридського.

(1 votes, average: 5.00 out of 5)

Читаймо те, що написано :-)

Надибав тут отакий допис — Происхождение первых свидомых украинцев — що сказати… Допис… ммм… мовчу, коментарі… ммм… та хай, але ж я ось про що: давайте читати те, що написано (цитую шмат без купюр, виділення напівгрубим мої):

В 1862 г. один из авторов кулишевской «Основы», рассказывая о своей поездке по Украине, отмечал, что украинцы того времени вроде бы не очень любили Киев. «Не доезжая Киева, — писал он, — по сю сторону Днепра, я встречал много селян-украинцев, которые попасали своих лошадей и волов. По моему наблюдению, их нисколько не привлекал Киев, который так величественно раскинулся по горам, прославленным историческими преданиями и поэтическими сказаниями южнорусского народа. Они даже не смотрели на эту величественную картину; их взор блуждал где-то далеко, искал степей малонаселенных, искал лесу уединенного и, казалось, с удовольствием останавливался на безлюдной местности». Автор записок считал этот странный феномен закономерным, поскольку в Киеве была одна жизнь, а вокруг него совсем другая, и, казалось, никаких точек соприкосновения между ними не существовало: «Украинец знает, что жизнь в городах — не его жизнь, — там ему не место; там его на каждом шагу ограничивают, стесняют, там ему надо извратить, изломать себя, чтобы жить. Украинец любит степь, оттого что только там для него просторно и привольно; никто там не скажет: «Здесь тебе не место!» Может быть, он уже не раз бывал в Киеве; быть может, память его полна рассказов о его чудесах, редкостях; но он знает, что ему многого не дадут посмотреть, и, пожалуй, выпроводят из иного общественного места… Из-за чего же ему интересоваться?» (Нелеста Федор. После поездки на Волынь//Основа, 1862,).

Для украинца середины XIX века Киев был чужим, почти заграничным городом, где жили непонятные ему люди. После продолжительной европеизации и русификации он превратился в типичный губернский центр, маленький уголок России на краю украинских степей. Сам лидер украинской оппозиции П. Кулиш, конечно, мечтал вернуться в город своей юности, купить «домик с садом» в самом живописном месте, — например, около Лавры (206, 87), но долго колебался и в конце концов купил хутор подальше от этого опасного для украинской души города. «А что касается Киева, то извини, — писал он И. Хильчевскому в 1867 г., — едва ли есть на свете город хуже! Вот хоть бы ваши газеты, да Бог с ними! Про такую гадость и вспоминать не стоит» (Кулиш, письмо к Хильческому).

Отже, про що цей допис? — в першу чергу саме про те, на що перетворили Київ москалі у процесі тривалої насильницької «європеїзації» та русифікації.

Про «європеїзацію» ми знаємо краще за них — почалася вона (європеїзація у кращому вияві) задовго до того, як москалі вирішили приміряти на себе нашу історію. Продовжилася — але вже в гіршому вияві — вже разом із русифікацією.

Отже, вчімося (агов, це я й собі!!-) читати саме те, що написано. За такі свідчення треба ще й дякувати .)

«Типичный губернский центр, маленький уголок России… едва ли есть на свете город хуже».

(No Ratings Yet)

Исчезнувшая Беларусь

Собі у записничок:

http://old.knihi.com/www/dasledvanni/004.html

(No Ratings Yet)

Історія русифікації

Історія русифікації

(2 votes, average: 5.00 out of 5)

«Рівень секретності 18»

«Рівень секретності 18» — це документальний фільм виробництва «1+1 Продакшн», який показує 18 фактів з історії Другої світової війни на території України, котрі приховувала радянська пропаганда. Щодо кожного з них існує достатньо доказів, аби вони не вважалися ані версіями, ані гіпотезами. Більшість із цих фактів були особливо засекречені і не розсекречені повністю до теперішнього часу. Кожен із перелічених фактів — це велика помилка радянського командування, яка привела до численних людських і стратегічних втрат, яка потім була старанно прихована радянською владою.

Фільм не новий, але я вирішив у себе його «відкласти» у закладки. Таке треба пам’ятати.

(Дивитися »»)

(2 votes, average: 3.00 out of 5)

115 років з дня народження Юрія Кондратюка

Мені про це «нагадав» гугл своїм дудлом.

Купу посилань про знаменитого полтавця підкаже й сам гугл, але також раджу прочитати розділ «Геній з Полтави» з книжки Василя Шендеровського «Нехай не гасне світ науки».

(No Ratings Yet)

«Українізми» у мові свт. Климента Охридського

Св. Климент Охридски със свв. Кирил и Методий. Икона от ср. на XIX век в Църквата "Св. Богородица Перивлепта" (Св. Климент") в Охрид.

Про свт. Климента, його тексти та «українізми»

На нашій Вікіпедії про свт. Климента написано так: «македонський просвітник, святий, жив у місті Охриді. Один із учнів Кирила і Мефодія». Ось також сторінка на болгарській Вікіпедії.

Климента Охридського (~840–916 рр) вважають автором «кирилиці» — на болгарській іконі (праворуч) зображено свт. Климента, що тримає слов’янську абетку, а його вчителі, свтт. Кирило та Мефодій, йому допомагають, підтримують із двох боків (ікону взяв тут).

До нашого часу дійшла низка його творів, але я (не фахівець, взагалі кажучи,) просто уважно роздивився те, що ближче лежить. А саме, на сайті бібліотеки Софійського університету у розділі Български първопечатни и старопечатни издания є поличка й свт. Климента.

Щодо «українізмів». Звичайно, говорити про елементи української мови у текстах IX століття некоректно, оскільки більшість мовних форм були спільнослов’янськими. Власне українська мова поступово вирізнялася із спільнослов’янської на протязі століть, орієнтовно VI–XI; відомо, що вже в сер. IX століття у нас були богослужбові книжки та переклади Святого Письма, писані «руськими письменами» — абеткою, відмінною від інших тодішніх слов’янських абеток (див. М. Брайчевський. Походження слов’янської писемності. К: Вид. дім «Академія» — 2009).

Отже, цілком коректно говорити про ті слова і звороти, які ми маємо у нашій мові ще із спільнослов’янської (і які в більшості слов’янських мов утрачені). Зауважимо, що в нашій мові залишилося чи не найбільше «спільнослов’янського спадку» серед інших слов’янських мов. Щодо російської мови (яку підносять як «правонаступницю» «мови Кирила й Мефодія») — формування російської мови у XIII–XVI століттях супроводжувалося втратою багатьох спільнослов’янських елементів; крім того, потреба змінити церковнослов’янську абетку «під власний орфоепічний апарат» призвели до того, що ціла низка тодішніх слов’янських слів російською мовою просто не читаються, а деякі взагалі потребують перекладу… з української.

Саме про ці «українізми» я й хочу трохи розповісти.

Нумерую аркуші так само, як у бібліотеці Софійського університету (заголовок аркуша — посилання на зображення у бібліотеці); церковнослов’янську пишу «символічно», без уживання спеціальних шрифтів. Транслітерацію подаю за правилами транслітерації церковнослов’янських текстів українського мовою.

Отже, нагадаю, це з творів свт. Климента Охридського (Македонія, Велика Моравія), кінець IX-го чи початок X століття. Давня церковнослов’янська.

Читати далі »»

(5 votes, average: 3.80 out of 5)

Як насправді звалася книжка?

Нещодавно мені до рук потрапила одна примітна книжка, видана у Одесі 1934 року. Зацікавившись автором, я відкрив його сторінку на Вікіпедії і прочитав у розділі «Основні наукові праці» назву «Е. М. Брусиловский. „Заболевания двигательного и поддерживающего аппарата и их лечение“. Учебник. (рос.)». Рік не вказано, місце видання не вказано.

На ru.wikipedia читаємо про цю книжку, видану у Харкові 1928 року як додаток до журналу «Врачебное дело», назва також російською мовою. Згадується і окрема книжка з такою назвою, що «видана вже по смерті автора».

Отже, я тримав у руках саме ту, видану по смерті. Але є підстави вважати, що її було «здано до друку» ще за життя автора, «1-6 1933».

Отже, у 1934 році ув Одесі було видано книжку наукового консультанта Всеукр. інституту курортології й бальнеології Е. М. Брусиловського під назвою «Хвороби рухового та підтримного апарату і лікування їх» (ДВОУ • Медичне видавництво • 1934).

Далі: Передмова і кілька сторінок »»

(1 votes, average: 5.00 out of 5)

Recent Posts

Tags

Archives